Однокрилий Ворон

Перед школою

Я проснулась з гніздом на голові  й  заспаною слиною на обличчі. Це було перше, що я побачила коли прокинулась. Раптом я чую крики Таміко на першому поверсі.

-Господи.. Чого ця ненормальна, розкричалась?

Я спустилась і побачила її, яка гналась за Кенджиро.

-О. Що сталось, що я знову все пропустила?

-Цей придурок розбив мою тоналку, коли втікав від мене! - голосно сказала старша і показала на брата.

-Мм, а чого він втікав від тебе? -вирішила спитати я.

-Він розлив на мене воду, щоб я проснулась! -жалілась вона на цього клоуна.

-Та нам вже час до клініки, а крім тебе ніхто нас не відвезе! -почав захищатись Кенджиро.

-Стоп. Клініка? Який сьогодні день?..

-Неділя! - крикнули обоє, поки вбивали один одного поглядом.

-Стоп. Неділя?!Чого ви швидше не сказали?!

Я побігла на другий поверх одягатися, адже сьогодні у нас медогляд. Ми його робимо кожен рік перед школою, щоб нам надали листки здоров'я, оскільки брат спортсмен, а я минулий гравець з волейболу, але у мене травма. Тому ми робимо його обоє.

Чому ж ми не хочемо спізнитися? Все просто. Наш лікар дуже строгий і правильний, що виводить мене з себе. Він постійно каже, що в мене проблеми з характером і приписує заспокійливі, але я звісно їх не приймаю.

-І як мені це розплутати?-спитала я себе, дивлячись на купу волосся на голові. Воно було у мене темно-риже і довге, хвилясте, а в сестри коротке до плеч і пряме. Це відрізняло нас.

Я швидко розплутала його і вирішила не робити зачіску. Одягла темно-сині джинси з низькою посадкою на талії і червону кофту з довгими рукавами і вирізом на плечах. Я спустилась до них.

-Та ну, а де всі? Боже, надоїли вже спізнюватись, -закотила очі я і присіла на диван біля виходу.

Десь приблизно через 15 хвилин спустилися ці двоє людей, яких я називаю братом і сестрою.

-Поїхали вже, -видихнула я.

Ми сіли в машину.

-Включи музику, -подав голос Кенджиро до Таміко

-Ні.

-Ну, тоді я сам включу.

-Я сказала ні!