Кохання під забороною ~ Михайло Мудрик

sixteen

Залишався тиждень до закінчення літа, про наші відносини з Мудриком поки ніхто не знає,і думаю краще нікому про це і не розказувати.

Мені подзвонив Міша — привіт,нам потрібно зустрітись та поговорити — його голос був серйозним та дещо збентеженим.

Мі: привіт, щось серйозне?

М: коли зустрінемось тоді тобі все розповім

Мі: ну добре... Тоді давай о 16:00 у парку

М: тебе забрати?

Мі: ні,я приїду своєю машиною

М: добре,бувай, в мене немає часу

Мі: бу... — я не встигла договорити,він вибив.

На нього взагалі це не схоже,не поцікавився як я,чим займаюсь... Таке відчуття ніби щось сталось але все тільки почало налагоджуватись...

Під'їхавши до парку я побачила Мішу який сидів на лавці, він виглядав збентежено

Мі: привіт милий — я хотіла його поцілувати але все ж таки це людне місце, тому просто обійняла

М: привіт,Мілано нам треба дуже серйозно поговорити — "Мілано" саме це мене злякало ще більше,він мене ні разу так не називав під час наших відносних,тільки при батьках

Мі: Міша,що сталось?

М: в мене є одна новина та не дуже приємна...

Мі: та кажи вже що сталось

М: я їду в Америку

Мі: тобто... Як це?

М: давай,я тобі розповім але ти мене не будеш перебивати і вислухаєш,домовились?

Мі: домовились — я була в такому не зрозумілому стані,в мене не було жодних емоцій,я не знала що мені робити

М: я їду в Америку, з командою, на початку сезону клуб буде базуватись в Маямі,я повинен їхати з командою

Мі: ти їдеш на цілий рік?

М: ні, але всеодно точно часу я ще не знаю

Мі: я навіть не знаю що сказати,я просто в шоці, тисячі кілометрів нас будуть розділяти... І саме головне запитання,чи зможемо ми?
М:  Міль,ми зможемо,я вірю в це

Мі: Я теж вірю але віри замало

М: я їду завтра

Мі: що? Завтра? Чому так швидко... Батьки знають?

М: знають,та вони нормально це сприйняли,батько вже звик до цього

Мі: і що ж робити...

М: ти не хочеш провести разом день перед тим як нас будуть розділяти тисячі кілометрів?

Мі: звісно хочу

М: тож давай не будемо сумувати,їдемо розважатись!

Міша приобійняв мене та ми пішли по машинах, погуляли ми звісно круто! Я залишилась в Міши на ночівлю,мамі сказала що я в Лізи,ми вже лежали разом у ліжку

Мі: Міш,я буду сумувати — говорила я сумним тоном

М: я ж ще не поїхав — Міша прижався до мене ближче

Мі: мені буде не вистачати твоєї підтримки,особливо в новій школі

М: я буду тобі писати, кожен день

Ми ще трішки поговорили та заснули в обіймах один одного. Зранку я прокинулась від дзвінку мами

Е: доню,Міша з нами вже попрощався,а ти де?

Мі: ем.. він заїхав до Лізи та попрощався зі мною та Судаковими

Е: аа тоді добре,Лізуні привіт передавай

Мі: добре,папа

І тут я тільки зрозуміла що Міша вже повинен їхати,а я ще сплю,я швидко зірвалась з ліжка на спустилась на низ

Мі: коли ти їдеш

М: через.. — Міша глянув на годиник — 34 хвилини

Мі: чому ти мене не розбудив,я хотіла побути з тобою

М: ти так солодко спала що я не зміг

Ось і настав цей момент,Міша їде

Мі: пиши мені кожен день,чуєш?

М: добре добре,ти теж пиши але про навчання не забувай! Зрозуміла?

Мі: добре,я буду сумувати — останній поцілунок який мені подарував Міша перед від'їздом,ось і все... Він поїхав

Саме після цього я поїхала до Лізи, ми випили трішки вина та поговорили про це все

Л: Міланко,я впевнена ваші стосунки витримають,не дивлячись на ці тисячі кілометрів,він приїде,можливо через півроку можливо трішки більше але приїде

Ось така сумна глава вийшла :(
Як ви думаєте,їхні відносини витримають?