12 Снів [18+]

Глава 2

Я поступово відкрила очі, коли відчула мороз по своєму тілу. На мене насунула якась тьма, яка холодним щупальцем торкалася моєї безсонної душі.

Відкриваючи важкі повіки, я намагаюся зрозуміти навколишню обстановку, та бачу ту саму залу для лекцій. Я не можу одразу зрозуміти, як це сталося і чому все навколо здається таким нереальним. Перш за все, я намагаюся піднятися.

Зажмуривши очі, роблю глибокий вдих, який повинен мене заспокоїти. Не допомогло, тому що одразу згадала кадри з Вайолет та Девідом, які показав демон.

Я повертаюсь і мовчки тягну подругу за руку, вона ж злякано дивиться на мене. Обережно піднімаю її рукав, перевіряючи наявність порізів або якихось шрамів. Вона дивиться на мене з нерозумінням і шепоче:

— Кейтлін, що ти робиш? Боже, що ти робиш?

Я нічого не відповідаю, лише нервово перевіряю її стан.

В якийсь момент, стискаючи її праву руку, я бачу опікову рану на тому самому місці, де був поріз у мене. Підіймаю повний страху погляд на неї та питаю:

— Це звідки? Тобі хтось щось робив?

Вона смикає руку та з нерозумінням дивиться на мене.

— Я робила вранці локони і зачепилася об плойку. З тобою усе добре?

Я ще раз уважно обдивилася її і нарешті відпустила руку. Закривши очі і тяжко вдихнувши, намагалася все обдумати.

На свою руку мені не треба було і дивитись, бо я відчуваю біль, яка дає зрозуміти, що це був не лише сон.

Першим ділом мені зараз потрібно добратися до книги, але треба і пояснити, навіщо це мені Вайолет. Вплутувати її у це не хочу, бо боюсь зробити гірше, але, можливо, треба і сказати, що це за книга. Ні, не треба, я все ще не знаю мотиви демона та реакцію подруги. І не знаю, що з цих двох пунктів мене лякає більше.

За п’ять хвилин до закінчення лекції на телефоні спливає повідомлення. СМС від Девіда:

"Я чекаю вас унизу, пропоную десь швидко перекусити."

Передавши слова хлопця подрузі і дочекавшись її радісного кивка, після пари ми зібрались до низу. Спустившись пару поверхів, я побачила коханого, і посмішка сама собою розплилась по обличчю. Мій хлопець був дуже гарним. Темне каштанове трохи хвилясте волосся, зелені очі, маленька родимка на щоці, яку я просто обожнювала. Він був на три роки старший за мене і навчався на історичному факультеті, але ще був причетний до університетської команди з волейболу. Тому, обнявши його та притулившись щокою до його тіла, зажмурила очі. А як пахло від нього...