Красень та Чудовисько

III

Цілу дорогу чорний жеребець скакав безупинно, лише зараз він зменшив свій крок, зупиняючись біля вкритих снігом гілок, які сплетені між собою, немов це їхня робота, ось так стояти посеред лісу та охороняючи, щось незвідане та потаємне.

Кінь почав ферчати, коли гілки самі по собі почали розходитись в сторону, пропускаючи вершника на коні.

— Тихше, тихше, мені теж страшно, — проговорив Натаніель, акуратно гладячи гриву коня, поки той акуратно переступав через повалену гіляку і набирав швидкість, перебираючи чим дужче по снігу. Можливо, жеребець ще досі пам'ятає невдале падіння і рани, які він отримав, а господар ж бо тоді кинув його сам на сам із смертю.

Капюшон, злетів з голови парубка ще декілька хвилин тому; Нат боявся відпустити повідця, які вп'ялись йому в долоні, навіть, якби він і хотів відпустити, то він впевнений на всі можливі відсотки - він впаде. Навіть, якщо доля йому принесла смерть, краще він помре там, а не тут, Богом забутим лісом.

По розповіді батька там є замок, що дає хоч якусь, але крихту надії. Але зараз, вітер такий холодний, що б'є по обличчю молодшого Веснінськи не тільки сильними поривами, а ще й гілки дерев, які трапляються їм на дорозі.

Натаніель вперше боявся чогось іншого, а не батька. Його голубі очі зі страхом дивились на високі скелі і вузький прохід між ними. Заплющивши очі, Абрам молився матері і просив, аби вона вберегла його хочаб на цей раз.

Коли ж, жеребець зупинився, було чути тільки важке дихання, яке змішалося з таким же диханням Натаніеля. Тремтячими руками хлопець заправив руде пасмо волосся, яке вибилось під час їхньої веселої прогулянки.

Перекинувши ногу через коня, парубок зіскочив на землю. Він навіть не звернув увагу на сильний біль, який прокотився в його тілі, особливо відчуття болю загострилось у ребрах, в яких часом раніше добряче прилетіло від важкої руки. Натаніель зачаровано дивився на красу навколо. Високі скелі з ліанами троянд, які обвивались навкруги. Сходи вкриті зарозшою травою, по бокам ввились червоні троянди. У самому низу стояв невеличкий очерет, чомусь Нату він нагадав фонтанчик матері, який вона так любила, хоч це і був подарунок Натана.

Здається хлопцю тільки зараз збагнув, що це похмуре, але водночас чарівне місце, яке розташоване на вершині скелі, оточене густими лісами, невідомими звірами, які там мешкають. Замок здається майже неприступним, з масивними кам'яними стінами, високими баштами і великими вікнами. Усе тут говорить про колишню розкіш і велич: витончені гобелени, мармурові сходи, якими хлопець піднімався до великих червоних дверей, які вели його вглиб до невідомого та водночас такого чарівного.