Уроки для незайманого ловеласа

4. Доброго ранку, Пак Чімін

Прокидатись в обіймах чоловіка було для Чіміна в новинку. Тільки розліпивши очі після глибокого сну він злякано сіпнувся, відчувши щось значно живіше, ніж просте простирадло в його будинку, яке він обіймав самотніми ночами. Серце гупало у грудях, а жар звично розповзався по змореному тілу, шкіра червоніла, він ще не зовсім розумів, як йому реагувати.

Юнгі примружився від сонячного світла, яке зазирало у віконце і сховав опухле обличчя під подушку. Ніжний рожевий покрив круглі і м’які щічки, гарні, як рай. Чорні лохми падали на ніс та прикривали змучені оченята. Він був таким ніжним, спокійним і тендітним, здавався вразливим, як дитина. Чімін прибрав волосся з його обличчя і опустив погляд на широкі, не прикриті нічим плечі та зупинився на шрамі. Юнгі розповідав, що в юнацтві впав з скутера, коли перебивався підробітками. Виглядало болюче і рука сама потягнулась до нього, тихенько ощупуючи випуклу білу частину.

На секунду він задумався, що відчуває зараз, після секунди мовчання. Страх? Ні. Бажання втекти? Ні. Сором? Ні. Похіть? Так. Тепло? Звісно.

Він ковтнув слину, опускаючи погляд все нижче, до живота, а далі до паху. Красиве чоловіче тіло, до якого так і хотілось пригорнутись.

— Лягай спати, ще рано, - гуркотливий голос заспаного Юнгі пустив табун мурах по тілу.

Юнгі навіть не відкрив очей, лише легко підштовхнув його до себе, так щоб міцно обійняти. Добре, що сьогодні був вихідний і їм нікуди не треба було йти. Ніякої роботи, обов'язків, страхів і тривог. Все, що він зараз мав, то Юнгі, який дарував йому неперевершені спогади і рівновагу, а ще тепло. Тепліше йому ніколи не бувало.

Він втиснувся носиком у теплий живіт, так щоб зручно вміститись, підібгав ноги і закрив очі. Від тіла Юнгі линув запах мускусу та кедрового горіху, щось зовсім незвичне, адже аромат парфумів давно зник. Він погладив його по спині і знову засопів, як ні в чому не бувало.

— Гарних снів, - прошепотів він і закрив очі.
Спокій.

У світі де люди стрімголов шукали розвитку, розвивали кар’єри, марили мріями, закохувались і швидко розлучались, Чімін відчував себе зайвим. Все чого він хотів - зовсім не метафорично, жити розміреним життям з кимось, кому може довіряти. Насолоджуватись природою, ранками і вечорами, смачною їжею і отримувати насолоду від того, як хтось щиро любить тебе. Для такої людини він був ладен на все, лиш би залишитись у цьому солодкому часі найдовше.