Чімін був тривожною людиною. До цього висновку він дійшов самостійно ще в глибокому дитинстві, коли тиск у грудях і задуха перед звичайними для багатьох інших дітей речами ставали нестерпною перешкодою на шляху до мети. Це не завадило йому закінчити університет, хоч і з купою втрачених нервових клітин, знайти роботу і навіть почати зустрічатись з красивим чоловіком старшим за себе. Неважливо, що йому не за горами тридцять років, а люди пліткують про нього, як про “бабія”. Попри всі глибокі психологічні травми він навчився захищати себе, хоч і з труднощами, які часто не давали спокою безсонними ночами.
Сьогодні він обідав з Техьоном і Чонгуком. Сьорбаючи гарячий суп і спостерігаючи за парою, яка ніяк не могла натішитися один одним, він думав про себе та про Юнгі. Їх стосунки ніколи не були такими ж емоційно забарвленими - цю гіпотезу підтверджували не тільки їх побачення, а і просте спілкування й енергетика, яку вони випромінювали. Йому було б супер некомфортно ось так, прямо у закладі, не цураючись чужої уваги цілуватись з Юнгі.
Він важко видихнув і з’їв шматок яловичини, що стояла на блюдечку біля столових приборів. Мерехтіння парочки перед очима псувало апетит, тому бажання тихо пообідати, під хриплий голос Юнгі, що розказував історії не здавалось поганим, скоріше навпаки - органічно приємним. Старший був тією єдиною людиною, біля якої йому не потрібно грати роль чи терпіти специфічні звички друзів.
Він сумував за ним.
— Ох, Чіміне, вибач, - пробелькотів Чонгук, витираючи сліди від Техьонового бальзаму серветкою, а потім і рукою, розмащуючи жирні сліди по лицевій стороні долоні.
Слідів “розкаяння”, як завжди - не спостерігалось.
— Нехай звикає. Скоро Юнгі зацілує його до нестями.
Чімін сумнівався в тому, що Юнгі зробить хоч щось проти його волі і тим паче на публіці, але промовчав. Сарказму Техьона потрібен був простір, тож він йому його давав сповна.
— Або трахне нарешті, - з хитрою посмішкою прошепотів Техьон, так, щоб тільки вони троє це почули і прямо глянув на Чіміна.
Чімін навіть не закашлявся, не почервонів і не відфиркнув другу. Чому? Він дійсно почав думати про те, аби Юнгі забрав його цнотливість, точніше те, що від неї залишилось.
Йому потрібен був час, аби змиритись з цією думкою і нарешті піти на зустріч першим. Ось і все. Це просто, чи не так?
ВИ ЧИТАЄТЕ
Уроки для незайманого ловеласа
FanfictionЗдається, що Чімін самовпевнена і успішна людина, яка у свої повні двадцять вісім досягла небувалих висот. Біля нього часто скупчуються люди, явно впевнені, що цей елегантно привабливий чоловік гарний коханець і вдала пара, як для стосунків на роки...
