Мистецтво тонкої грані. Піковий туз

Альфіни

Альфіни шугають з одного кінця приміщення до іншого, намагаючись схопити магів чіпкими пазурами, але Фор не дає їм підібратися ні до себе, ні до Нессі, яку б він із задоволенням віддав на корм цим «чудовим» створінням, діючи наперекір іншому бажанню. Саме через те, що демон проявляє найбільшу активність і показує, що він тут становить більшу загрозу, аніж русявка, то звірі вирішили прибрати його першим. Однак вони не забували й про Нессі, бо хоч вона й не завдавала магічних ударів, але виручала іноді демона: або відштовхнувши його, або крикнути, куди бити.

Видно, що маги знесиленні: постійне ухиляння, рани, магічні атаки – це забирає сили, особливо останнє. Ні Фор, ні Нессі не знають, де слабкі місця в цих могутніх створінь. Тому вовтузитися з ними можна довго, але не в їхньому випадку.

- Ну, світла твоя голівонько, може, повідаєш мені, як позбутися оцих ось «прекрасних» створінь? – запитав Фор, ухиляючись від чергового нападу. – Ти ж так натхненно розказувала про цей клятий храм, що, як і коли тут будували.

- Якби я знала, чорнишу, то, думаєш, приховувала б від тебе, якщо тут є загроза і моєму життю теж?!

- Хто тебе там знає? Може, ти мазахістка!

- Не мели дурниць! Дай подумати краще.

- А ти думати вмієш?! Чому ж ти цього раніше не зробила?! – Фор ледь устиг відскочити, коли альфін зачепився лапами і проїхався по підлозі, поки не сперся в стіну.

- Дякую, що ти помітив мою відмінність від тебе, але компліменти залиш на потім. Хочу зауважити, що це була твоя дурнувата ідея перевірити оті два приміщеня-а-а-а! – дівчина промигнула той момент, коли звір схопив її і хотів проковтнути, але демон вчасно поспів.

Своєю вітряною атакою хлопець збив крилатого, а той відпустив Нессі. Дівчина більшою своєю натурою є драконом, а меншою – людина (якщо так можна виразитися), тому вона з легкістю приземлилася на ноги, але їй не вистачило реакції та сили м'язів, щоб відскочити. Утім, чорниш попіклувався про це і вітряною дугою вибив напарницю майже з-під тіла альфіна.

- Дякую, що не вбив! – сказала дівчина, потираючи забитий бік.

- Якби хотів – то не рятував би від пащі звіра! Хвіст вітру! – він ударив по звіру, який хотів схопити його. Той шугнув уверх і полетів прямо на демона. – Най тебе качка копне, якого й моя магія майже безрезультатна?! Ріг! – перед ним постав вихор, який не дуже-то його виручив, адже альфін в останню мить гнучко вивернувся перед самим стовпом ріжучого вітру, супроводжуючи такий маневр хижим риком. – Та щоб вас Сатана розніс на атоми... не подобаються мені вони.