Пролита Кава

3

Коля

Андрій з іншими хлопцями пішли спілкуватися з цією дівчиною, я навіть імені її не знаю, а вона мене трохи дратує. Вона посміхалась коли розмовляла з ними, я відвернувся та пішов у їхній бік, я знав, що вона дивилась на мене, але я просто пройшов повз. Я не знаю чому, я не хочу з нею спілкуватися, щось відштовхує мене, можливо це якась образа... Я зайшов у роздягальню і сидів там весь час, через 20 хвилин я почув, що Шовковьский кличе нас на поле. Я відкрив двері і вийшов, я побачив її, та зробив вигляд, що не помітив. Але коли вона звернулась до мене вдруге, я автоматично повернувся, вона виглядала роздратованою, хотіла вибачитись за минуле, але вона знала, що я проігнорував її спеціально. Я намагався поговорити з нею нормально, та щось у нас не виходить, я підійшов ближче та вона повернулась до мене. І знову, знову я побачив ці зелені очі, які дивилися прямо в мою душу, постоявши так приблизно хвилину, вона сказала, що їй треба йти. Вона розвернулась і зникла за поворотом, я у свою чергу стояв як вкопаний, поки Ярмоленко не підійшов до мене.

- Шапа, Шапа, Шапаренко!
- А... Так..? - повернувся я на його голос.
- Все нормально?
- Чудово.
- Чому ти навіть не побалакав з Т/і, а просто пішов?
- З ким?
- Та дівчина, яка приходила.
- Ну хоч тепер я знаю її імʼя.
- Ти про що?
- Це ТА дівчина, з якою ми врізалися декілька днів тому.
- Та яка каву розлила? - запитав Андрій починаючи сміятися.
- Так, вона. Все. Досить, нам треба йти - промовив я і пішов у бік поля.
- Вона тобі подобається, чи не так?
- Я бачив її два рази в житті - відрізав я, тільки щоб він відчепився, але Ярмоленко зупинятися не збирався.
- Що вона тобі зробила такого? Вона ж випадково облила тебе, а ти досі гніваєшся.
- Я побалакаю з нею, але не зараз.

  Ми вийшли на поле та продовжили тренування, я намагався думати про футбол, а не про ці зелені оченята, які пронизували мене повністю. Після тренування я пішов до дому, мені хотілося пройтися і відволіктися від усього. Я вдягнув навушники та почав слухати музику. Вже по троху темнішало, як я прийшов до дому, я повечеряв і ліг спати. Будильник. Збори. Пробіжка. Кава. Зелені очі. Все як учора, але без Наталії Сергіївни, це мене порадувало. Я почав збиратися на ранкове тренування, сьогодні на вулиці був невеличкий дощик, який давав сонний настрій. Приїхавши до стадіону, я припаркував свою машину та пішов у роздягальню. Привітавшись з усіма я переодягнувся у форму і став сидіти у телефоні. Але мою ідилію перервав Денис.