Нам треба підрости. Він так казав. А сам взяв відсунув мене від себе, скинув куртку, наказавши:
— Держи! Відвернися!
Я не розуміла, що йому зробилося. Парко стало чи справді цілуватися надумав? З того страху язик молов всілякі дурниці:
— Втікати збираєшся? — питаю.
— Роздягатися! — відповідає блискавично.
— Ти ж казав…
Тисячі думок шугнуло в голові за секунду, але ні однієї путньої.
— Дурненька ти! Як не соромишся хлопчачого голого тіла, то дивися. Перша будеш!
І тут він вчудив!
Здер із себе футболку. Кинувся закручувати в ту чорну шматку мої покусані комарами ноги.
Я з того дива на нього джинсовку впустила зі словами:
— Прикрийся!
Він як зірветься на ноги, хап куртку і до корінчика прикладає!
Я відскочила від нього, як підстрельнутий заєць!
Якби Галя таке побачила, то кричала би: «Цирк, а не люди!». Добре, що вона не бачила. Батьки не бачили.
— То цілуватися не можна, а таке витворяти — не гріх? — знову мелю дурниці, бо починає доходити до мізків, що наше обнімання могло до серйозних наслідків призвести.
— Якщо до гріхів діло дійшло, то ми повстали проти всього світу!
Мудрагелько голий до пояса, вдягає мене, обкусану і замерзлу, в свою куртку.
— Омеляне! Ну що ти робиш? Ти — ненормальний? Мати сваритиме, батько битиме!
— У тебе так?
— Ні, а в тебе?
— По-всякому. Я вмію за себе постояти!
— Воно видно…
— Суперник сьогоднішній — людина військова.
Значить, не Богданко його так розфарбував. Може і на тілі є сліди того суперника, але в темряві хіба розгледиш?
— Де ти лазиш і з ким справи маєш?— питаю з жалем. Непоганий хлопець мій Мудрагелько. Кмітливий. Уважний. Незвичний.
— Лажу з тобою в хащах і кормлю комарів. І справи в мене не прості, а ванількові.
Ну от і приїхали! Знову радіо «Тріпло» увімкнув.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Ванілька
Tiểu Thuyết ChungНапевно у кожного в дитинстві були ситуації, коли його дражнили. Хтось вигадував чудернацьке прізвисько і воно, як реп'ях, причіплювалося до тебе так, що і зубами не віддереш. Комусь діставалися передані з покоління в покоління кричалки-обзивалки, т...
