У нас з мамою було правило. Після відвідин поліклініки чи лікаря ми завжди йшли й купували зефір. Цього разу, зефірки відмінив дзвінок з маминої роботи. Хтось важливий за якимось папірчиком прийшов, а спеціаліста такого-то розряду на місці немає. Те цабе вимагало терміново вирішити його питання й плювало воно на те, чого там та людина не на робочому місці в робочий час.
Мама вибачилася. Я сказала:
— Іди, мамо! Якщо що, я побреду до тата, а з ним —поїду додому.
Була немаленькою аби розуміти, що мамина робота і мамині поля і городи приносили нам стабільні гроші й стабільну їжу. Часом вони покривали видатки і податки татового малого (у фінансовому плані — крихітного) бізнесу.
Мама не пішла, а побігла. Бідолашна лишилася без кави і смаколиків
Я ж потихеньку посунула додому, радіючи, що нарешті позбулася тривожного і дурного запитання: «Чи не треба тобі в туалет».
Мені треба було. Справді. Я сподівалася, що нічого не спровокує фонтан. Дьоргати тата втретє за день було рівноцінне сварці між батьками.
Від думок і настирливого бажання чимшвидше опинитися вдома я настільки втомилася, що навіть зефіру перехотілося. Але людська натура просила бодай краєчком ока глянути у вікна маленької будочки з великими вікнами, де стояли всілякі солодощі.
Погляд зачепився на новинці сезону під назвою «Крусан». І ті «крусани» щедро нагрібав Надійчук. Ще й пакет із зефірками білими тримав. Ванількові.
От зараза! Спеціально чи що?
Заплющила очі і подумки повторювала, наче молитву, слова «Стефо, дихай! Стефо терпи!»
Це не знущання, це — розстріл. Смертельні кулі - зефірки і круасани в руках мого Мудрагелька!
Вчора за думки про Омеляна нащипала собі щоки. На людях таке робити не збиралася, вела себе цивілізовано. Сльози ж такого слова не знали. Миттю пригналися до очей, ще й соплі з носа пустили.
Мудрагелько буде їсти круасани і зефірки й розповідати хлопцям, як Ванілька виходила від гінеколога. Вся школа гудітиме. Прощавай, білосніжна юність!
Я порпалася в своїй дамській сумочці в пошуках пачки паперових серветок. Збоку теліпалася торба з моїм мокрим одягом і баночками з ліками. Картина, яка явно просила відправити мене до психіатра на доопрацювання. Той край ока, який замість смаколиків вмітив Омеляна, тепер аж засіпався. Хлопчисько сунув на мене із своїми пакунками.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Ванілька
General FictionНапевно у кожного в дитинстві були ситуації, коли його дражнили. Хтось вигадував чудернацьке прізвисько і воно, як реп'ях, причіплювалося до тебе так, що і зубами не віддереш. Комусь діставалися передані з покоління в покоління кричалки-обзивалки, т...
