Річ

«Мисливець»

      — А якщо це їжа? Вона теж повернеться до нормального стану?

      — Ні, їжею це не може бути.

      — Я можу перемолоти папку та з'їсти її.

      — Тоді ти помреш.

      — А якщо я з'їм половину, а ти іншу половину?

      На диво, Віктор відповідав на всі мої дивні запитання з посмішкою, навіть не відриваючись від роботи.

      Дякувати ліфту, з нас двох саме він був «шукачем» — це так їх тут називали. Моєю ж частиною офісної роботи, як «мисливця» — отак вже називалася моя посада, було допомагати. Чи просто не заважати.

      — Олівці? Грифель буде повертатися з паперу назад? — розвалився я у кріслі, роблячи саме друге.

      — Повернеться.

      — Таку штуку я б юзав...

      Так вони це й знаходили. У твіттері, на форумах, каналах ютубу про містичні предмети, в коментарях із плітками, а інколи навіть серед реквізиту фокусників.

      З такими-то навичками пошуку стало зрозуміло, як він так швидко допоміг із вакансією.

      Більшість з цього було офісним приладдям або частинами будівлі. Тому, повертаючись, воно одразу ставало на службу.

      І не завжди тут залишалося.

      — Ха! Пам'ятаю цей звіт про чайні ложки, — зрадів я, дивлячись на папери у своїй руці.

      Це й стало моїм першим завданням.

      — Я вже домовився з продавцем, тобі треба просто приїхати й забрати, — тонкі пальці простягнули мені конверт із грошима.

▾

      Це було легко: байдикування, завдання, пакування, транспортування. Усі супутні документи обробляв мій трудолюбивий партнер, тому, доставляючи заповнені коробки, я почав частіше шастати рівнем і придивлятися до таких самих «посвячених у таємниці» колег.

      — Сем, приємно познайомитись.

      — Навзаєм. Новенький? — запитав хлопець, потиснувши мені руку. — Таке тут не часто.

      Чомусь, ступивши у відчуття особливості, я очікував від оточення якоїсь аури спецагентів секретної корпорації. Джон Уік, що проскакує на фоні, або інопланетні викрутаси зони 51. Але аж ніяк не людей, які спокійно робили те що роблять.