він береже мій сон

Кімната кольору осіннього сонця

8 місяць проходив все так само, ставало все важче ходити рівно, живіт потроху опускався, вже близько. В лікарні мені сказали, що вона лежить головкою донизу, і це дуже добре. Кімнатка потроху наповнювалася новими іграшками і речами, з'явилося ліжечко, столик і комодик, в якому був одяг. Шпалери в кімнаті були жовті, так як кімната стояла в сонячній стороні квартири, то вона гарно освітлювалася і була дуже яскрава.

Я думала про майбутнє, своє...наше... Я не хочу щоб вона жила так як я, я стала занадто швидко самостійною і не хочу, щоб таке сталося з нею, я вбережу її від такої участі.

На дворі було похмуро, наставав вересень, який зустрів нас нечистим небом і рідкими дощами. Мені здавалося, що вийти на вулицю більше не вдасться, все ж захворіти в моєму положенні не бажано, та сидіти вдома аж ніяк не хотілося.

-Мааакс.

-Так сонечко?- донеслося з кухні

-Ходи-но сюди.

-Щось сталося? У тебе щось болить?

-Ні, посидь зі мною. Дивись-но.

Піднявши футболку догори я показала Максу на поштовхи малої, на що він сплеснув в руки:

-Це у неї така п'яточка? Що це?

- П'яточка,- підтвердила я,- а ось це, скоріше всього, ручка,-я доторкнулася до живота в районі пупка, де в той же момент виник бугорок.

-Дивовижно, вона неначе чує тебе.

-Чує, і тебе чує, ось спробуй.

-А можна?

-Ти ще питаєш?

-Агов, сонечко, ми тебе чекаємо з нетерпінням, я знаю що там зручно, та ти не затримуйся,- нахилившись до живота Макс почав щось шепотіти, не впевнена що вона почує, та нехай порадіє.

Дівчинка ніяк не реагувала на його слова і йому стало прикро, він трохи подувся а потім і зовсім пішов назад до кухні, тихо бубонячи щось на зразок : «чому на її дотики реагує, а на мій голос ні чуть?»

Як мала дитина, їй-Богу.

*

Під кінець вересня погода налагодилася, сонце яскраво освітлювало всю квартиру, Макс вже не затримувався на роботі допізна, часто повертався після обіду, пояснюючи це тим, що я не чекатиму. Та я не зрозуміла, що він мав на увазі, і не звернула уваги на його слова.

Включаючи музику на колонках ми танцювали і веселилися, він намагався не задіти живота, та це виходило незграбно. Коли я починала підспівувати то Макс сміявся з мене, а я кидала в нього подушку, червоніючи.

*

-Я до магазину, тобі щось купити?

-Зажди, я з тобою. Я хочу прогулятися.

-Переконувати тебе не йти марно?

-Звичайно,- поцілувавши в щоку сказала я.