він береже мій сон

Халк

Мені завжди було так важко спускатися по сходам?

Хммм, цікаво, а цей ліфт взагалі працював, ах да! Працював, коли ми заїхали а новобудову він місяць ще пропрацював! Мдя.

На вулиці було прохолодно, все ж жовтень. Інколи із-за хмар ще виглядало сонце, наче прощаючись зі світом, залишаючи на розшматування нещадній осені, яка плавно, дощами, переходила в зиму.

Люди нервово поспішали покинути відлюдні вулиці. Пронизливий вітер тихо завівав і колихав ще зелені дерева, що там відважно стояли, не схилившись над натиском стихії.

В цей етап осені, коли вона ще не взяла в свої обійми все навколо, хочеться слухати фортепіано, обійматися з коханим і пити гарячий чай, почитуючи нову книгу, вдихаючи цнотливий запах, ще не відкриваних сторінок.

Всі мої мрії і думки перервав біль:

-Макс, у мене в чоботі камінчик.

-Ходи-но сюди, сідай. Все в порядку?

-Ага.

Витряхуючи камінчик з чобітка він нагадав мені той час, коли ми були ледь знайомі.

-Макс, коли ти в мене закохався?

-А..?З чого це такі запитання?

-Мені цікаво.

-Хм, дай-но подумати, напевно тоді, коли ти зі мною зіштовхнулася. Ти пам'ятаєш?

-Ні, не пам'ятаю

-Коли ти тільки поступила, на тобі ще були ті милі чорні окуляри, з тоненькою оправою.

-Ти навіть це пам'ятаєш?

-Так, ти налетіла на мене з купою паперів, як в якійсь мелодрамі, ти вибачалася так швидко, що я навіть не встигав переварювати твої слова. Я допоміг тобі їх підібрати, і ти побігла далі, проштовхуючи хлопців і дівчат, одну навіть збила, та, напевно і не збагнула що до чого, просто побігла далі. Коли я тебе знову зустрів ти сиділа на лавочці, важко зітхаючи, я звичайно ж підсів, ти спочатку не помітила мене, а потім надягла свої окуляри і важко зітхнувши перевела на мене свій погляд, здивувалася, навіть розізлилася, потім просто встала і пішла, навіть не вислухавши компліменту.

-Ти мене вже тоді бісив, ти думаєш я тебе не запам'ятала? Твої руки, на руці був той же шрам, через тебе я запізнилася тоді. Після того ти приліпився до мене як липучка, хвилин десять не міг звести з мене погляду коли побачив мене з лінзами, що ти тоді сказав..? «Твої..оті....гарно..еее»

-В тебе не виходить!

-Я пам'ятаю як ти довела до сліз першокурсника, ох, що то за дійство було, він тебе зненавидів...

-Ти за Олега, так, я погарячкувала, та я вибачилася!

-Ага, таких матів на весь коридор я ще не чув ніколи, а все через що?

-Проект, він зламав мені дерево!

-Він тоді розревівся не на жарт, деякі називали його халком після цього. А як ти потім вибачалася перед ним, а потім знову матами послала його до «******!» подалі він тебе, «і щоб *** ***** **** **** я ніколи не бачила, ***».

-Не згадуй....Він сам напросився, я ж до нього з добром, а він зо...

-З добром! Хочу тебе порадувати, деякі студенти здорово так навчилися матами гнати!

-Так, ти хотів іти до магазину, чи не так? Ну так одягай мене і пішли далі!

-Так, так, але все ж його шкода.

-Макс

-Ні, ну ти бачила що він за тебе писав у фейбуці?

-Макс

-Гаразд-гаразд!

-Макс, я вже згадала всі ті мати і зараз вони полетять в сторону одного безглуздого мудака!

-Пробач-пробач. Так що нам потрібно купити ?

-МОЗГИ, ОДНОМУ ПРИДУРКУ ТУТ ПОТРІБНО! МАКС, ВОДИ ВІДІЙШЛИ!

-Води дати...? Ох ти ж! Анна! Тримайся! Я зараз подзвоню, тільки потерпи, гаразд?

-Швидше!

Чи є сенс казати про те, як швидко приїхала швидка, як ми приїхали, як боляче мені було? Не думаю.

Як мені сказали потім я «страждала» 4 години, для мене це було занадто довго, неначе ціла вічність,та це того стояло, почути крик Ліни було найкращою винагородою.

Пробачте за довгу затримку глави, я трохи прилінилася за час карантину, арігато тим, хто все ще зі мною!*