Я прошу у вас вибачення за те, що досі не виклала нову главу. З дня на день я зможу написати її, тому що зараз в Україні проходять етапи на шляху до Євробачення, я захопилася цими піснями, Боже, вони дуже гарні, я просто божеволію за ними, до того ж ці вихідні минули НАДТО швидко, чому у мене досі невеликий шок типу: е, де поділася субота?! Мені потрібно робити презентацію а я дивлюся Франкенштейна, я ризикована....
Хочеться ще сказати про в Україну в загальному, нещодавно у моєму місті проходив виступ на честь загиблих на майдані, небесної сотні, якби я не хотіла та все ж я пустила сльозу. Та що там, я ревіла не на жарт сильно .
Люди, мої однокласниці грали на скрипці та танцювали і це мене зачепило. Так багато людей загинуло, і я не є тою, хто за це переживає, я знаходжуся на заході України і мене воєнні дії ніяким боком не зачіпають, та буквально в п"ятницю я задумалася про те, що в багатьох моїх знайомих батьки на фронті. Вони борються за наше світле небо і за нашу грьобану безпеку....
Я не буду далі писати, тому що це розтягнеться на довго, просто закликаю вас: всі хто може здати хоча б копійку людям, в зоні АТО, будь ласка, не пожалійте хоча б тих 10 гривень, які мені, наприклад, дають до школи, на блогодійність. Цих грошей у вас буде вдосталь завтра і після завтра.
Да, я така наївна, вірю, що ті гроші справді потрапляють до них, та все ж....
Дякую за увагу.
ВИ ЧИТАЄТЕ
він береже мій сон
Romanceце історія про Анну, просту, повнолітню дівчину, яка пережила смерть батька, чесно кажучи автор не знає що ще добавити....
