Маленька таємниця\Small secret

Перший раз - у перший клас

  Це був казковий ранок. Луіза прокинулася від легенького дотику метелика що сів їй на носа. Тільки-но вона прокинулася, побігла будити маму і тата. Насправді, вони вже не спали. Від цього галасу прокинулися Флавія. Їй хотілося, щоб Луіза сьогодні була щасливою, такою, як вона, коли йшла до першого класу. Флавія сховалася за дверима спальні. Коли мала вийшла, старша закричала:
  -Бабу-ух!!!
  -От і не налякала,- весело сказала Луіза, та навіть сама почала сміятися ледь не на весь дім.
Флавія посміхнулася і почала лоскотати маленьку Луізіану.
  -Так, команда, збиратися у школу на раз-два,- сказав дуже голосно і по-командирськи тато.
  -Так, сер,- завзято мовили дівчата.
Мама дістала з шафи гарне біле платтячко, воно виглядало геть новеньким. але його одягала у перший клас ще Флавія, та найперше в ньому зустрічала перше вересня Рена, їх мама. Вона його дуже берегла для своїх дітей. Платтячко було біленьке, без жодної плямки, але із безліччю рюш. Снідаючи, сім'я Девісів мило бесідувала. Потім мама почала плести меншій зі своїх дочок дві косички. Закінчивши, вона перевязала коси білими стрічками. Рена з Луізою і Флавією вирушили у не дуже довгу путь.

Так, це була воно. Школа виглядала так, як Луіза і уявляла. Дівчинка відчула себе щасливою. Тим часом Флавія вже побігла до Ніно,своєї кращої подруги. Луізіана не знала ні куди йти, ні до кого. Мама повела її у клас. Коли вона увійшла, до якої першокласниці не підійшла б, усі йшли від неї геть.
  -Ну чому так...-подумала собі дівчинка. І зараз вона побачила картину, яка враз їй усе пояснила. якась дівчинка сміялася і тицяла в неї пальцями.
Повернімося на десять хвилин раніше.
  -Ой, пробач, будь ласка, я не хотіла,- вибачилася за те, що випадково штовхнула дівчинку, -До речі, я Луіза.
Не відповівши, та дівчинка обурена пішла.
  -Емм... Ну от, знову неприємність,-пробурмотіла Луізіана.
А зараз ця сама дівчинка тицяє у неї пальцем. Це виявилась Джекі.
  -Ох, яка ж капосна,-подумки Луіза розмовляла з собою,-я ненароком, з ким не буває.
  Її роздуми перервала дівчинка:
  -Привіт, я Емілі, ти, певно, Луіза,-весело, але досить тихо мовила Емі.
  У неї є ясні сині очі, а волосся - русяве. Її маленькі губки нафарбовані блиском, ну свято ж. А біла спідничка з чорною в горох блузою ретельно випрасувані.
  -Привіт, приємно познайомитись, хоч хтось хоче зі мною знайомитись,- з легким з сумом сказала Луізіана.
  -Це Джекі, хочеш ми всі однаково довго знайомі, А вона вже всіма, ніби керує.
  -Давай сядемо разом?
  -О, Я й сама хотіла про це тебе запитати.
  -Це, імовірно, означає ''так''.
  -Та-а-ак, ми будемо найкращими подругами,-галасливо кричала Емілі.
Всі новоспечені однокласники з їх мамами звернули на це увагу, але Емілі з Луізою було байдуже.