Маленька таємниця\Small secret

Підла нишпорка

  Крамниця і по сумісництву студія Джоуо оточена кущами барбарису та ніжними квітами фіалки. Будівля має три поверхи, з панорамними вікнами. Через це вона дещо розчинялася у "міні-саду". Перший поверх - крамниця, а інші два - студія. Усередині все так стильно і ніби елегантно. Освітленням служили великі лед-панелі, через це здавалося, що стеля світиться. Біля каси були мінімалістичні торшери на тринозі. Підлога устелена плиткою, яка імітувала деревину. Полиці підтримували ідею мінімалізму, вони є масивними та чорними (але це не перевантажувало простір). Багато горщиків наповнених зеленню.

  -Я не вірю, що ми опинилися тут, Емі, це фантастично,- не стримуючи емоцій, мовила Луіза. Вона ж бо не буває в таких магазинах кожного дня. Її очі розбігалися від такого розмаїття стильного дизайнерського одягу.

  -Тут ми ненадовго, ми ж прийшли з метою побачити студію.

  -У мене нема слів, тут прекрасно,- захоплюючись чудовими одежинами, сказала Лу.

  -Прекрасна ти наша, не спіткнись о східці.

Але Луізіана, не чуючи застереження, гепнулася прямо на Емілі.

  -Ти в порядку? - ніяково спитала Луіза.

  -Та так, наче... Ну, пішли нагору.

Дівчата, точніше Лу і Емі, яка пленталась за нею, були вже на другому поверсі,  у студії.
 
  -Тат, привіт! Я привела Луізу, я тобі про неї розповідала. Можна вона подивиться тут все, я буду екскурсоводом,- благала тата (він тут бухгалтер) Емілі.

  -Під твою відповідальність. На третьому поверсі є швейний верстат. До нього не підходьте. Там є табличка, але ви не вмієте читати.

  -Ясна річ.

Емілі повела Луізу до "сховища тканин".

  -Так, Луіз, це- усі тканини. Вони ексклюзивні. Таких більше не знайти. Тут їх ціна рівняється до золота. А ось бухгалтери, які роблять рахунки щодо замовлення матеріалу, ґудзиків та іншої маячні, - показуючи на місце роботи тата і ще трьох чоловіків, казала Емілі.- Тут секратар, добрий день, та цукерки. Можна одну, пані Діна?

  -Так, звісно, пригости подругу,- простягуючи пригоршню апельсинових льодяників, увічливо мовила секретар.

  -Дякуємо,- так само ввічливо відповіла Луіза.

  -Ну, поїхали далі. Тут новохічний декох дгя магазину- з повним ротом льодяників намагалася вести екскурсію Емілі.- А ось ще швеї і ескізники, які втілюють ідеї Джоуо на папері. А тут заготівки, а ще...- і пішло-поїхало. Емі завзято "екскурсоводила".

І тут хтось знову гепнувся.

  -Вибачте, містер...- вибачалась Луіза.

  -Джоуо, містер Джоуо. Не варто вибачень, до речі, у тебе щось випало,- збираючи листочки, сказав дизайнер,- о, та це ж чудові ескізи, твоїх рук робота?

  -Т-так.

  -Задумка блискуча, ескіз не дуже професійний, але ти ще дитина. Що сюди занесло таку красуню?

  -Дякую. Я попросила Емілі показати мені вашу студію. Вона чудова.

  -О, Емілі, я тебе й не помітив. Ходіть у мій кабінет на чашечку чаю,- ласкаво запрошував Джоуо.

Це на вигляд чоловік років тридцяти п'яти. У нього чіткі риси обличчя та цікава зачіска. Він одягнений у костюм з яскравою, пістрявою краваткою.

Вони довго бесідували, попиваючи чорний індійський чай.

  -Вибачте, а котра зараз година?- запитала Лу.

  -О пів на шістнадцяту.

  -Що?! Я мала бути вдома годину тому. Пробачте, мені пора,- поспіхом хапаючи рюкзак, мовила Луіза. Вона не хотіла покидати це місце.

Оскільки їй додому зо двадцять хвилин, то швидше мами вона не прийде.

  -Мені гаплик!

  Луізіана минала вулиці зі швидкістю вітру. Ось вона вже на околиці Спрингройлд стріт. Якісь п'ятдесят метрів відділяли її від домівки.
  Луіза дістала ключі та вже взялася відчиняти двері, але не встигла вона цього зробити, як їх відчинила Рена.

  -Де ти була?! Уже п'ятнадцята сорок п'ять.

  -Мам, вибач, я була,- вагаючись збрехати чи відкрити правду, казала Лу,- я залишилась на додаткове заняття з... математики.

  -На Ґрейсбі стріт?!

  -Звідки ти...

  -Звідки я знаю? Мене про це повідомила Джекі. Ти покарана. Що ти там робила?

  -Я була з Емілі у Джоуо.

  -Не правда! Туди не пускають просто так.

  -Правда! Тато Емілі там працює! Ти б мене не відпустила. Коли я ще там побуваю?- плачучи правила своє Луіза.

  -Байдуже. Завтра після школи одразу додому. Ніяких прогулянок протягом тижня. Ясно?

  -Ясно... Вибач...-пригнічено мовила Емі.

Так підло вирішила помстити Джекі. Прекрасні емоції розвіялися. Але Луізіана не жалкувала про те, що вчинила. Вона здійснила свою мрію.
_______________
Вибачте, що не відповідала розкладу. Я зрозуміла, що і не зможу. Дуже люблю вас))) Нова частина буде, коли набереться 5 зірочок))))