ХТО Я?

І що далі?

Почувши стук дверей я підняла голову від книги. Через дітей стоячих біля мене я змогла побачити дві постаті.
До кабінету пройшла наша вихователька і якийсь чоловік.
Я поставила книгу на підлогу і підійшла до кабінету.
Придвинувшись до дверей я почала підслуховавути.
-Я хотів би всиновити хлопця тринадцяти років.
Я ще більш сперлась на двері.
-Ось анкети наших дітей.
-Бажано без щоб у нього була фізична підготовка і знання мов.
-А дівчата вас не цікавлять?
-Ну не бажано би.
-У нас нема потрібного вам хлопця.
-Ну давайте дівчинку. -за хвилину чоловік прочитав-Юн Со Хі.
Фізична підготовка і знання п'яти мов. 13 років. Думаю вона підійде.
За хвилину двері відчинились і звідти вийшов той чоловік.
Я впала і підняла на нього голову.
-Привіт,Сохі.Іди збирай речі,я забираю тебе звідси.
Я махнула головою і пішла до великої кімнати.
Діти що сиділи на ліжках трішки поглянути на мене.
Я відкрила маленьку поличку і дістала браслетик.
Оглянула його і поклала до карману.
Звертати двері я пішла за чоловіком.
Перед самим виходом чоловік відкрив зонтик.
Я підкорила рукави кофти і сховалась під зонтик.
Чоловік відкрив двері дорогої машини.
Я сіла на заднє сидіння.
Чоловік сів і завів машину.
-Твоя вихователька сказала що тебе рік тому знайшли знепритомнівшу на пляжі Пусану.І ти забула все.До тепер не знайшли твоїх батьків.-почав він розмову.
Я мовчала виглянула в вікно і поглянула на людей що ходили прикриваючись зонтиками.
-Ну не мовчи. Я за весь цей час ні разу не почув твого голосу.
-А що казати? Як я можу щось казати якщо я нічого не знаю?
-Гаразд,Сохі,дай мені свій номер телефону.
-Не встигла я дістати телефон з кабміну як чоловік відірвав погляд від руля і поглянув на мене.
-А це що за рація?
-Це телефон.
-На,тримай мій.-сказав той відірвавши одну руку від руля і протягнув телефон.-А я собі новий купив. -сказав він вказавши мені коробочку.
-Як вас хоч звати?
-Я Кім Со Джин.
-Ви тепер мій батько?
-Ні. Я потім тобі все поясню.
Я присунулася до вікна.

*****************

Машину зупинилась біля великого будинку в центрі Сеула.
Це був не зовсім будинок,а щось схоже на школу.
Со Джин усміхнувся і пройшов крізь великі двері.
Я увійшла за ним.
По великій залі бігали хлопці.
З жінок я бачила лише сувору жінку з журналом,ручкою і в очках.
-Добрий день.-сказала я вклонившись.
-Привіт. Со Джин, ти повинен був привезти хлопця. -сказала жінка з кам'яним виразом обличчя.
-Вона єдина підходила по параметрам. -сказав він а потім продовжив. -Стойтеся!
Всі хлопці швидко вистоїлись.
-Хлопці, це Со Хі.Вона буде тут жити з вами.
-З якого перепишу ви нам дівку притащили?!-американці якийсь хлопець мого віку.
-Джун,тихо!!!
Я не ображалася. Я сама не люблю новеньких.
-А тепер,Со Хі,іди за мною. -сказав Со Джин.
Він зрушився з місця і попрямував до дверей біля кута.
-Проходи. -сказав він відкривши двері до маленької кімнатки.
Я увійшла і увімкнула світло.
Це був маленький і красивий кабінет.
Він був схожий на саму вхідні кімнату, все гарно і охайно.
-Сідай. -сказав чоловік вказавши на стілець в сам сів на крісло.
Я вмостилась і уважно роздивилась кабінет.
-В машині я тобі казав що хоч я і вдосконалю тебе я тобі не батько
Я тихо махнула головою і почала уважно слухати.
-Наша організація займається пошуком особливо небезпечних злодіїв. Тому ми беремо дітей позбавлених батьків і робимо з них.....
-Живу зброю? -перебила його я.
-Не зовсім. Але нам потрібні люди які були могли при потребі виконати наші умови.
-Тобто вибору нема?
-До повноліття ні.Але ми не настільки погані як ви думаєте. -сказав він показавши свою натягнуту усмішку. -Але до 20 років  ми лише тренуємо.
-Та хіба це не погано?
-Ви будете виконувати роботу армії або поліції. Якщо вони не погані то чому ви будете поганими?

*************************

Я вийшла з кабінету.
Знову поглянула на телефон і гроші які дав мені Со Джин. На них я повинна купити одяг.
-Вибач а де тут у вас кімната 13?-запитала  у хлопця трішки молодшого за мене.
-Он вона. -сказав хлопець вказуючи на двері позаду мене.
От я дура.
Я відкрила двері і побачила велику кімнату з сімома ліками, робочими столами і шафами.Нікого не було
Я сіла на ліжко де не було речей.
Дістала з кармана браслет і почала обдивлятися його.
Я почула як відкрились двері і увійшов хлопець мого віку.
-Привіт. Я Сану. -сказав він усміхнувшись.
-Привіт. Я Сохі.
-Ти не ображайся на Джуна він у нас такий завжди. Але він хороший.
-Ага.
-Сану ти йдеш? -вбігає в кімнату хлопець як дві краплі води схожий на нього. -О, привіт. Я Чану.
-Це мій брат близнюк. -усміхнувся Сану.
-Пішли там конфеті роздасть!!!
-Пішли. -сказав Сагу і потягнув мене за собою.