Відразу забігши в квартиру всі побігли до ноутбука.
Чану сів і почав набирати щось на клавіатурі.
-Час коли цей чоловік викрав машину АВС? -запитав він.
-11:37.-сказала я.
-А не простіше би було попросити показати нам камери спостереження?
-Ні. Легше взламати сервер і подевитись з місця.
-Готово. Це він?
На камері чоловік заскочив в машину і поїхав.
-Так він. Наступна камера де?
-Біля магазину. Зараз взламаю.
-Він їде до аеропорту.
-Там ж теж камери є.
-Так. Але там важкі паролі. Незнайомої скільки часу потрібно.
До ночі думаю впораюся. А ти доти зроби їсти.
-Я?
-Ага. Мені ще довго паролі взламувати. Їх тут близько десяти і до кожної камери різний.
-Гаразд, гаразд.
На кухні я знайшла пачку макаронів.
Швидко запобігти їх я взяла дві тарілки і вийшла в вітальню.
-Тримай. -сказала я пославши тарілку перед Чану.
-Дякую. -сказав той не відриваючись від монітору.
-І нам принеси.
-А що ви теж намагаєтеся вхопити камери? Сумніваюся. Самі собі принесіть.
Хлопці вже попрямували на кухню та тут Чану швидко закрив ноутбук і почав нервово віддихуватись.
-Щ..що таке?
-Вони помітили що я намагалася вхопити камери. Вони ледь не знайшли нас.
-І що робити?
-Джек, принеси свій ноутбук.
За хвилину два ноутбуки вже стояли перед Чану.
Він обережно відкрив обидва комп'ютери.
Обережно ввів паролі до п'яти електронних пошт і з кожної намагався взламати камери.
Це виглядало дивно.
Але за хвилину він з полегшенням протягнув руки в сторони.
-Що ти зробив?
-Я увійшов до камер з п'яти акаунтів. Вони не змогли зупинити всі, тому акаунт Джуна пройшов через оборону.
-Вмикай.
Машина під'їхала до аеропорту.
Чоловік в чорному і з дивним білим знаком на плечі поглянув вкамеру.
Він помахав в неї закинувши ключі під машину.
Ми переглянулися.
-Він знав що ми вислідемо його через камери.
-Але чому тоді він не ховається.
-А що якщо це приманка?
-А різниця? Немає різниці.
Джун дістав маленьку бумажку і переписав звідти номер.
-Алло, доброго дня. Це Со Джун. Ми дали мені ваш номер декілька годин тому. Ми знайшли вашу машину. Вона біля аеропорту на заході Вашингтону. Ключі під машиною. Допобачення.
Ми всі ще хвилину мовчки стояли.
-Точно!!! Ми ж не подевились куди він летить.
Чану перемкнув камеру.
Чоловік підійшов до стійки √7
Потім камера знову змінилась.
Можна було роздивитись табло з графіком вилітів.
-Стійка номер 7.
-Вашингтон- Нью-Йорк.Потрібно подзвонити СоДжину.
Довгі гудки швидко зупинилися і на екрані з'явився чоловік сорока років.
-Доброго дня.
-Для кого як. Мені доклали що ви провалили завдання.
-Але...
-Не перебивай.
-Але ми знаємо де він
-І де?
-Його літак Вашингтон-Нью-Йорк вилетів десять хвилин тому.
-Зрозуміло. Збирайте речі. Ви їдете у Нью-Йорк.
І тут ми всі почали радіти
-До Ріона? -радісно з усмішкою до вух запитала я
-Ні.
-Що?
-Ми втратили зв'язок з Оріоном.
-Як це? Три дні тому я з ним розмовляла.
-У нас домовленість щоп'ятниці повідомляти результати. П'ятниця була позавчора.
-А що у нього за завдання?
-Захистити депутата. Але згодом, він помітив за собою спостереження. Знайдете до штабу і заберете квитки. Я дістану квитки на найблищий виліт.
Я трясучися відійшла на декілька кроків.
-Оріон.....
-Заспокойся. Ми його знайдемо. Йди, збери речі.-Намагався мене заспокоїти Сану.
Я мовчки пройшла до своєї кімнати ітзібрала речі.
Діставши телефон з карману я набрала Оріону.
Але почула лише жіночий голос.
-Абонент знаходиться поза зоною досяжності.
Звертати чемодан я вийшла в вітальню.
Хлопці теж вийшли зі своїх кімнат. -Завеземо транспорт до штабу щоб нам його переслали. Потім заберемо квитки і полетимо. -сказав Джек, та я вже не слухала.
Навіть не помітила як ми під'їхали до штабу UC.
Ми припаркували байки,а Джек дістав його з багажнику машини.
В будівлі бігали діти.
Я відчувала аромат їжі з столової.
Ми четверо слухняно йшли за Джеком.
Він провів нас до кабінету.
Там сидів якийсь чоловік.
-Доброго дня.
-Привіт Джек.
-СоДжин повинен був вам передати квитки на літак.
-СоДжин..... У 43 кабінеті,в папці номер 7,ваші квитки.
-Допобачення. -сказали ми хором і вийшли.
Дорога до аеропорту була довгою.
Ми йшли, мовчали. Тишину псували лише звуки машин.
В аеропорті людей було мало.
Дивно.
Стояла мертва тиша.
Нарешті ми побачили як наш літак приземлився.
В черзі на літак було мало людей.
Тому ми швидко пройшли до довгого коридору.
На самому його кінці можна було побачити двері в літак.
Шум турбін перекриває всі сумні думки.
Просуваючися вузьких коридором я шукала сидіння 14.
Добре що там ніхто не сидів і я сіла біля вікна.
Потім біля мене сів якийсь чоловік. Всі хлопали коли літак піднявся в повітря.
Поглядом я почала шукати хлопців.
Я помітила їх позаду себе.
Я увімкнула музику і просто девилася у вікно.
Знову оплески розбудили мене.
Насправді це були не оплески, а удар мене по голові журналом.
-Джун!!!
У відповідь я почула лише сміх.
*****************
Ми йдемо вулицями Нью-Йорка за адресою.
Нарешті ми дійшли до будинку.
Перший, другий, третій поверх.
Нарешті перед нами двері.
Маленька квартира.
На шафі фото.
Я, Джек, Чану, Сану і Оріон.
