Як же приємно прокидатися на великому ліжку,і тоді коли захочеш, а не коли СоДжин увійде і заоре:"Рота підйом!!! ".
Я одягнулась і вийшла в вітальню.
Там нікого не було, тому я пішла на кухню. Хлопці їли бельгійську шоколадку з аеропорту.
-Привіт.
-Привіт. Шоколадку хочеш?-запитав Чану
-Ага. Я голодна.
Хлопці подевились на мене щенячими очима.
-Що ви так на мене дивитеся?
-Науорми нас. -просив Джек зробивши щенячі очі.
-Я вам не кухарка. Жріть шоколадку і мовчіть. -сказала я і закрила рота Джунові,що вже хотів якось мене принизити. -Гаразд, що будете їсти?
-Лапшу!!! -прокричали Хлопці.
-Ну лапша так лапша.-пожав плечима Джек.
Я взяла зі стола журнал і переписала номер ресторану.
-Алло.Можна замовити 5 порцій лапши?
За десять хвилин нам принесли замовлення.
-Дякую. -сказала я протягнувши чоловікові гроші і взяла пакет з їжею.
-Нарешті!!! -прокричав Джун.
Всі розібрали собі по упаковці.
-Як ви цим їсте? -запитав Джек намагаючись їсти паличками.
Ми почали сміятись з нього.
-Тримай. -протягнув Сану Джекові ложку.
-Щось не те. -сказав Чану.
-Я і не сумнівалася що тут лапша гірша. -сказала я поставивши палички на стіл і встаючи щоб взяти собі соку.
-Звичайно не корейська лапша, але їсти можна. Хоча, я і не пробував нічого корейського. -сказав Джек вже майже доївши все.
-А на обід що буде? -запитав Джун.
-Ну, це я придумала. Ми йдемо гуляти Вашингтоном. Заберемо байки і пообідаємо в якомусь ресторані.
-Як вдало ти від кухонної роботи відмазалася.
-Канєшно!!!Все. Через 30 хвилин їдемо в аеропорт за байками.
Я сходила в душ і одягнулась.
Потім ще хвилин десять розчісувала волосся.
-Ти йдеш? -почула я голос Чану.
-Іду!!!
Я одягнула рюкзак і ми вийшли з квартири.
За десять хвилин ми підійшли до аеропорту. А Джек під'їхав, бо у нього як з'ясувалося ще і байк є.
-Нарешті. Скільки ж я вас чекав?
-Сам... Би... Спробував за.... Байком...гнатись. -сказав віддихуючись від бігу Джун.
За десять хвилин ми всі їхали до центру.
-Ось це моє улюблене місце. Тут така смачна їжа. А от там продаються кращі солодощі.-розповідав нам все Джек.
-Тоді, Давайте тут і поїмо. -сказав Чану.
Ми спокійно припаркуватись байки і сіли за стіл.
Я замовила якийсь салат і стейк.
Хлопці ж здається все меню сожрали.
-Як це в вас влізло? -запитала я.
-Це талант.
-Ага. Передпється повітряно-крапельним шляхом.
За пів години ми знову їздили і роздивлялась Вашингтон.
Потім, побачивши парк ми вирішили присісти і відпочити.
Доки хлопці пішли за морозивом я переглядала фотографії з цього дня. -Що дивишся? -запитав Джек даючи мені моє морозиво.
-Фотографії.
-Доречні. Сфотографуємося?
-Я не люблю фотографуватись. Я більше люблю фотографувати. -сказала я.
-Перший раз чую таке від дівчини.-усміхнувся Джек
-А де ти тут дівчину побачив? Все, Давайте фотографуйся. -сказав Джун затягнувши мене в кадр телефону Чану.
-Джун!!!-почав сміятись Сану коли Джун скривився і зробив кумедне лице.
