Для мене цей день був початком нового життя.
Я встала від дзвінка будильника.
-Здохни сука!!!! -прокричали я,а хлопці засміялись. Останнім часом я забуваю що не маю своєї кімнати.
-Вставай,у нас літак за декілька годин. -сказав Сану
-Встаю.
Я прокинулася і встала з ліжка.
Взяла найзручніший одяг і пішла в душ.
Насправді там я просто одяглась. Я вже звикла що повинна завжди йти до туалету.
Це вже взагалі був мій рай.
Не зрозумійте мене не правильно.
Я просто люблю побути сама. А вдається це лише там.
Я розчісала волосся і повернулась до хлопців.
-Вас двері замикати не вчили??!! -прокричала я коли побачила хлопців без майок.
Я закрила двері в сіла на диван біля кімнати малишні.
-Сохі, де всі? -запитала Санна(жінка з другої глави)
-Вони одягаються.
-А чому ти така червона?
-Бо ці бовдури двері замикати не вміють.
Тут з кімнати вийшли хлопці і побачивши Санну вишикувалися.
-Внизу на вас чекає їжа. Ваші транспортні засоби приїдуть найблищим часом, а точніше прилетять на грузових літаках.
-Дякуємо.
-Юн,а ти куди їдеш.
-Я зі своєю командою їду в Канаду.
***********************
-Наставник!!!
-Що,Йонсан?-запитав СоДжин спостерігаючи як ми їмо.
-Можна питання?
-Ну валяй.
-Навіщо мені їхати в Китай? Їх і так дохрена.А тут ще і ми.
Всі почали хіхікати а СоДжин видохнув.
-Не можу повірити, ви вже такі дорослі. Ніби ще вчора були зовсім малі. -сказала ледь не плачучи Санна.
-Нарешті!!! Шість років відпочинку!!!! Нарешті я більше не буду вас терпіти!!! -прокричав СоДжин.
Насправді у нашому гуртожитку може жити всього 24 людини поділені на дві групи.
Доки першій групі не виповниться 18,другу групу не набирають.
Так два роки тому набрали дітей 10 років
А зараз нам 20 і ми випускаємося.
І доки 12-ти річним не виповниться 18 то у школі буде менше проблем.
**************************
Ми стоїмо перед гуртожитком і чекаємо автобус.
-Чану, Сану, Джун і Сохі!!!
-Що, СоДжин?
-Кхм Кхм. -прокашлявся СоДжин.
-Що,Наставник?-виправитися ми.
-Так краще. До вас в команду прийде новий хлопець. Звати Джек. Він американець. Буде з рюкзаком з ініціалами UC.
Я трішки була шокована.
-Нічого не забули? -запитала Санна.
-Ні, хоча...... -сказала я згадавши про Ріона.
Ми сіли в автобус.
-Кому дзвониш? -запитав Джун.
-Ріону.
Тоді в телефоні почулись довгі гудки.
-Ало.
-Ало. Привіт, Ріон. Ми випустилися і їдемо по пунктах призначення.
-Я радий, а куди ви їдете?
-Я, Чану, Сану і Джун їдемо, ні летимо у Вашингтон.
-Клас. Ну, я пішов.Мені треба розібратися з одним дільцем. Пока.
-Бувай. -сказала я і вимкнула телефон. -Бути самостійним агентом напевне важко.
-Звісно. За ці шість років, Ріон вже три роки самостійний агент без команди. -сказав Сану.
Я відвернулась до вікна і увімкнула музику.
За декілька хвилин ми були біля аеропорту.
Сану дістав схему що нам написав СоДжин.
-Дай сюди. -спробував взяти карту Чану.
-Ні. Вона у мене бо я з вас найадекватніший.
-Ха Ха. Насмішив.
-Все, я починаю. "Увійдіть в аеропорт". Так стоп. Він що нас дураками вважає?
-Напевне. -сказав Джун-Карту ж лише нам дали. Гаразд що там далі? -запитав той і вирвав записку з рук Сану.
-Так все ви мене дістали. Хай Джун читає. -видохнув Сану.
Джун посміявся і продовжив.
-"Пройдіть до столу згідно з рейсом"
-У нас здається номер 9.
Так ми вже сиділи в залі очікування.
Я уважно роздивлялась літаки, що прилітали і відлітали.
На хвилину мені стало страшно.
Кров застигла, а в голові запаморочилося. В голові з'явилися дивні картини
Люди.... Люди кричали. Почувся вибух.
Вода забарилася в кроваво-червоний колір.
-Ти впорядку? -вивів мене з цього пекла Чану. -Ніде не болить?
-Ні. Просто трішки переживаю.
-Не переживай це просто політ. -підбадьорив мене Сану.
-Угу.-видихнула я. -А де Джун?
-Напевне прогулюється.
-Дивіться!-прибіг до нас Джун з незрозумілим пакунком.
-Що там? -сказав Сану розкривши пакет.
-Шоколадка? -перезапитала я.
-Не просто шоколадка. А бельгійська.
-Ти хоч знаєш скільки тут все коштує?!
-Ну, трішки дороге.
-Трішки?! Дохрена!!!
-Ці гроші нам на квартиру!!!
-А хто знає, що якщо у того.... Як його там?
-Джека.
-Так Джека гора грошей!!!
-А якщо ні?
-Ну пробачте!!! -сказав він зробивши щенячі очі.
-Хороший песик. -Засміялась я і погладила його по голові.
-Клєшні забрала.
-А таким був милим доки рота не відкрив.
Нашу розмову перервав голос з динаміка.
-Пасажирів на рейс Сеул-Вашингтон просимо до проходу √8
-Все пішли.
-Доброго дня. -привіталась до нас стюардеса. -Ваші квитки?
Ми швидко все показали і пройшли до довгого залізного проходу.
Нарешті він закінчився.
Шум двигуна і двері літака були незвичними, але знайомими.
Швидко пройшовши на борт ми зайняли свої місця.
Я і Сану сіли з якимись чоловіком.
Джун і Чану сіли на сидіння перед нами.
За звичкою я намагалась заглушити страх за допомогою навушників.
Я здавила браслет нервово трясуться головою.
На цей раз в моїй голові почувся грім.
Я вхопилась за найблищий предмет.
-Ти налякалася? -запитав Сану.
-Що? -запитала я. -Так,є трішки.
Моє тіло задрожало.
Страх охопив мене.
Останній кадр що я побачила перед тим як ми взлетіли, це мій браслет. Він мирно пливе в воді змішаний зі слізьми і кров'ю.
Я хапаю його придавивши до себе.
Відчуття польоту і оплески в адрес пілота знову вивели мене з себе.
Я відірвала очі від браслета і подивилась у вікно.
Літній дощ бив по корпусу літака створюючи неприємний, рішучий вуха звук.
Але від нього чомусь стало спокійно.
Вже за декілька хвилин я з усмішкою дивилась на хмари, що м'яким покривалом стелились під нами.
Не помітно для себе я заснула з усмішкою на обличчі.
************************
-Сохі, вставай. -вивів мене з солодкого сну Сану.
-Що?
-Ми сідаємо.
Я виглянула в вікно і зраділа побачивши землю.
Літак швидко спускався.
Як лише колеса доторкнутися землі в мене ніби камінь з душі впав.
Літак знову залився оплесками.
Я ніби вилетіла з літака.
-Ей!!! Зачекай!!! -кричав Джун.
Я усміхаючись розвернулась і почала чекати хлопців.
-Ну що ви так довго?
-Схоже ти вже не боїшся. -усміхнувся Сану.
Я радо помахала головою.
-Пішли за нашими речами!!! Скоріше!!!
-Ідемо!!!
Згодом ми з речами вийшли з аеропорту.
Я роздивлялась людей шукаючи того самого Джека.
-От він!!! -прокричав Джун.
Ми побігли за ним.
Я до кінця не бачила його, аж доки ми не зупинились біля нього.
Перед нами стояв високий шатен. -Привіт. -поздоровалися з ним хлопці.
-Привіт. -сказала я, а він швидко віддьорнув руку.
-Привіт. Я Джек а ви...
-Сану,Джун,Чану і Сохі. -сказав Сану.
-Дуже приємно. Може підемо в якесь кафе. Познайомимося поблище?
-Одну хвилинку, ми лише запитаємо коли прилетить грузовий літак з нашими байками
-Гаразд.
***********************
-Що означає завтра? -нервово запитав Джун.
-Те і значить. І взагалі, молодий чоловік не підвищуйте голос!!!
-І що тепер робити?
-Підемо пішки.
-Не проблема, у мене є машина.-сказав наш новий знайомий після чого ми переглянулися.
-Ого.
За 5 хвилин ми вже сиділи в кафе і розмовляли.
-А чому в тебе нема своєї команди? -запитав Сану.
-Просто я був самотнім, спілкувався лише з агентам старше мене.
-У мене з Ріоном те ж саме. -сказала я
-Радий чути. Доречні я вже зняв нам квартиру тут неподалік.-після цих слів ми всі поглянула на Джуна.
-Пророк Со Джун.Звертайтеся.
-Що? -перепитав Джек.
-Та так, не зрозумієш.
-Гаразд, тоді поїхали?
За десять хвилин ми увійшли до огромної квартири.
-Ого!!! -здивувались ми.-У нас гуртожиток був менший, хоч у ньому і три поверхи.
-Не думайте що це просто так, за це я п'ять місяців не плачу свою долю за квартиру. -сказав Джек.
-Зрозуміли. Джек, а де твоя кімната?
-Моя крайня.
Я відразу побігла до кімнати що була вільна.
Свіжий ремонт, нові меблі.
Я в раю!!!!!!
Привіт!!!
Вибачаюся що глави рідко, просто в мене були екзамени і всі сили йшли на навчання.
Хочу відповісти на запитання.
Бо я не можу писати приватні повідомлення, тому відповідаю тут.
Так. Я знаю хто такі BTS!!!
Всім добра.
