11.Перекладна та оригінальна література Київської Русі. Літописання. Бібліотеки.
Знання бралися і з книг. Як правило, це були перекладні книги ,тобто ті що перекладали з інших мов.Твори античних, візантійських, арабських, західноєвропейських авторів із різних галузей знань: історії, географії, філософії, біології, математики тощо. А також творів з церковно-біблійними сюжетами.Знаменитими перекладними творами різних галузей знаньбули збірник афоризмів «Пчола»природно-наукові твори Фізіолог «Шестиднев»Іоана Екзарха Християнська топографія Козьми Індикопалова хроніки Георгія Амартола,Іоанна Малали Георгія Синкела повісті «Олександрія» «О разоренії» «Єрусаліма» Йосифа флавія.Найпопулярнішими на Русі Перекладними творами Церковно-бiблiйного сюжету були: Гімнографія Іоанна Дамаскіна , патріарха Сифронія, твори Василя Великого, Іоанна Златоуста,Єфрема Сиріна,та ін. апокриф «Художніє Богородиці по муках» ,житіє Федора Студита ,Георгія Побідоносця,Миколая Мирклінського, Олексія, чоловiка Божого та інших.
В цінному жанрі -оригінальній літературі Київської Русі виділилися повчання. Князь Святослав Ярославич створив знаменитий «Ізборник»,присвячений проблемі, «яко подобає людині бути». Володимиру Мономаху належить «Повчання», адресоване дітям. Головна його ідея — турбота про долю Русі, яку розривали князівські усобиці, заклик до єдності.Цiнувалися також «Повчання до братii» Луки Жидяти, «Слово про закон і благодать»Іларіона , «Слово о полку Ігоревім», «Слово про погибель Руської землі» ,літопис «Повість временних літ»Популярним жанром була соціально-житійна (агіографічна)література. Важливе місце зайняли житія святих — біографії духовних і світських осіб, канонізованих церквою. Пізніше на Русі стали складатися і житія ченців-подвижників.Особливу популярність отримали патерики — збірники житіїв, складені не за календарним, а за так званим географічним принципом. Високими достоїнствами відмічений «Києво-Печерський патерик» — збірник розповідей про ченців Києво-Печерської лаври.
Найоригінальнішою формою написання творів давньоруської літератури були літописи. Літописи — це історико-літературні твори, в яких оповідь велася за роками (хронологічно). Назва «літопис» походить від структури літопису, де твори починались зі слів «в літо» і тд. Традиції літописання склалися в Києві, але згодом поширилися на всі регіони Русі.Найбільш знаменитим літописом є «Слово о полку Ігоревім». Головна думка твору — єдність князів у боротьбі із зовнішньою небезпекою і Русі.Змістовний історичний матеріал міститься в складеному на початку ХІІІ ст. «Києво-Печерському патерику» — збірнику розповідей про життя святих. Літописи Київської Русі становлять одне з найпомітніших історико-літературних явищ Середньовіччя. На відміну від європейських хронік, вони писалися рідною мовою, що робило їх популярними. Вони читалися й переписувалися впродовж кількох століть, завдяки чому збереглися до нашого часу. Авторами літописів були ченці, священики, ігумени придворних монастирів, наближені до князя і самі князі. Практично всі літописи у своїй основі мають спільний київський літописний звід, відомий під назвою «Повість временних літ» (кінець ХІ — початок ХІІ ст.). Близько середини ХІІ ст. спостерігається розгалуження літопису на ряд хронік, головним змістом яких ставали місцеві події.
Поступово к-ть книг збільшувалась і з'явилась необхідність в створені бібліотек, Вони організовувалися при монастирях та церквах. Перша і найбільша була заснована в 1037 р. Ярославом Мудрим у Софії Київській. У бібліотеці зберігались богослужебні книги, а також література зі світової історії, географії, астрономії, філософські та юридичні трактати, державні документи. Загалом у бібліотеці нараховувалося до 900 томів рукописних книг – грандіозна для середньовіччя кількість. А весь фонд Русі нараховував 130–140 тис. томів. При бібліотеці була книгописна майстерня – скрипторій, де переписувались та перекладались книги. Крім книгописців і палітурників, над книгою працювали перекладачі, художники, ювеліри, майстри, що виготовляли пергамент. Книги були надзвичайно дорогі, оздоблені мініатюрами, золотом, сріблом, дорогоцінним камінням
Книги, що виходили з майстерень Софійського собору, стали основою інших бібліотек – Печерського та Видубицькому монастирів. Крім Києва, бібліотеки були засновані в Чернігові, Переяславі, Галичі, Володимирі та ін.
На жаль, монголо-татарська навала і князівські міжусобиці призвели до великої руїни. З тих часів до сьогодні залишилися лічені екземпляри бібліотеки Софії., Остромирове євангеліє (1056-1057), два Ізборники 1073 та 1076 рр., Мстиславове євангеліє (XII ст).
