Увійшовши, вони побачили Доріана Ґрея. Він сидів за роялем, спиною до них, і гортав сторінки «Лісових сцен» Шумана.
— Та це ж чудові речі, Безіле! — вигукнув Доріан. — Ви повинні позичити мені ці ноти, я хочу їх вивчити!
— Це цілком залежить від того, як ви сьогодні позуватимете, Доріане.
— Ой, як мені воно набридло! Я вже й портретові своєму не радий, — з вередливою міною відповів юнак, повертаючись на дзиґлику. Завваживши незнайомого, він ледь почервонів і схопився на ноги. — Перепрошую, Безіле, я не знав, що ви не самі.
— Знайомтесь, Доріане, — це мій давній друг, ще з Оксфорда. Я тільки-но говорив йому, як добре ви позуєте, а ви взяли та й зіпсували все.
— Але ви не зіпсували мого задоволення від зустрічі з вами, містере Ґрей, — сказав лорд Генрі, виступивши наперед і простягаючи Доріанові руку. — Моя тітонька часто згадує про вас. Ви один з її улюбленців і, боюся, також одна з її жертв.
— Я тепер у чорному списку леді Аґати, — промовив Доріан з виглядом жартівливої покути. — Я обіцяв поїхати з нею минулого вівторка до клубу у Вайтчепелі і, далебі, забув про це. Ми збиралися там грати в чотири руки, — здається, аж цілих три дуети... Тепер не знаю, що вона й скаже мені. Я вже й заходити до неї побоююсь.
— О, я вас помирю з моєю тітонькою. Вона вельми прихильна до вас. А ваша відсутність на концерті — то я не думаю, щоб мала яке значення. Публіка, певно, вважала, що грало двоє. Коли тітонька Аґата сідає за рояль, вона зчиняє гамір на рівні двох душ.
— Їй було б дуже прикро почути таку думку про себе, та й мені не дуже приємно, — засміявся Доріан.
Лорд Генрі подивився на нього. Так, безперечно, цей юнак — з ніжними обрисами ясно-червоних уст, чистими блакитними очима, злотистими кучерями — був надзвичайно вродливий. Його обличчя чимось таким одразу викликало довіру. З нього промовляла вся щирість юності, вся чистота юнацького запалу. Бачилось — життєвий бруд ще не позначuв його своїм тавром. Чи ж дивина, що Безіл обожнював Доріана!
— Ви занадто чарівні, щоб віддаватися філантропії, містере Ґрей, занадто чарівні.
Лорд Генрі вмостився на дивані й розкрив портсигар.
Художник тим часом заклопотано змішував фарби і готував пензлі. Почувши останнє зауваження лорда Генрі, він глянув на нього, хвильку повагався, а тоді сказав:
ВИ ЧИТАЄТЕ
Портрет Доріана Грея
Adventure«Портрет Доріана Ґрея» - єдиний роман Оскара Вайльда, найвідоміший та найпопулярніший його твір. Вперше виданий 20 червня 1890 року. Друга редакція, у якій автор дещо доповнив та змінив твір, дописав нові розділи, вийшла у квітні 1891 року.
