Портрет Доріана Грея

Глава 13

Вийшовши з кімнати, Доріан рушив сходами нагору. Безіл Голворд ступав позаду. Ішли вони знишка, як інстинктивно ходять люди поночі. Химерні тіні від лампи падали на стіни та сходи. Прорвався вітер і дзеленькнув десь шибкою.

Коли вони добулися горішньої площадинки, Доріан поставив лампу долі і встромив ключа в замковий отвір.

- Отже, ви наполягаєте, Безіле? - тихо спитав він.

-Так.

- Чудово! - Доріан посміхнувся, а тоді додав уже різким тоном: - Ви тільки один у світі маєте право знати все про мене. Ви куди більше, ніж гадаєте, причетні до мого життя.

Піднявши лампу, він відімкнув двері й увійшов. Зсередини війнуло холодне повітря, і вогонь у лампі спалахнув на мить темно-оранжевим світлом. Доріан здригнувся.

- Зачиніть двері за собою, - пошептом кинув він Голвордові, ставлячи лампу на стіл.

Художник ошелешено роздивлявся довкола. Знати було, що кімната вже довгі роки стоїть пусткою. Вицвілий фламандський гобелен, якась картина за пологом, стара італійська скриня, напівпорожня книжкова шафа та ще стілець і стіл - оце ніби й усе тут. Поки Доріан Ґрей запалював недогарок свічки на каміні, Голворд спостеріг, що все навкруг припало порохом і що килим дірявий. За панелями з шурхотом пробігла миша. Вогкий пліснявий дух витав у кімнаті.

- То ви гадаєте, Безіле, самий тільки Бог бачить душу людську? Відкиньте це покривало, і ви побачите мою душу!

Голос Доріанів звучав холодно і жорстоко.

- Доріане, ви що, з глузду з'їхали чи дурня клеїте? - насуплено мовив Голворд.

- Не хочете? Тоді я сам це зроблю, - сказав Доріан і, шарпнувши покривало, зірвав його з прутини й пошпурив на підлогу.

Зойк жаху вихопився у художника, коли в тьмяному світлі він побачив на полотні бридотно вишкірене обличчя. Вираз портрета викликав лише презирство й огиду. Боже милостивий, адже перед ним портрет Доріана Ґрея! Лице, хоч як жахливо знівечене, все ще зберігало часточку його чарівної вроди. Поріділі кучері ще трохи яскріли золотом, і ясною барвою ще горіли сластолюбні уста. У припухлих очах помітні були рештки їх вабливої блакиті, і не зовсім ще зникли благородні обриси точених ніздрів та стрункої шиї. Так, це сам Доріан. Але хто ж намалював його такого? Художник наче впізнавав свою руку, та й рама була знайома, роблена за його ескізом. Здогад - моторошно неймовірний, а все ж Голвордові зробилося страшно. Схопивши запалену свічку, він підніс її до портрета. У лівому кутку видніли довгі літери - його ім'я, виведене циноброю.