Наталка-Полтавка

Я В Л Е Н И Е ІІ

Наталка и возный
В о з н ы й. Благоденственного і мирного пребиванія! (В сторону). Удобная оказія
предстала зділати о собі предложеніє на самоті.
Н а т а л к а (кланяясь). Здорові були, добродію, пане возний!
В о з н ы й. "Добродію"! "Добродію"! Я хотів би, щоб ти звала мене — теє-то як його
— не вишепом'янутим ім'ярек.
Н а т а л к а. Я вас зову так, як все село наше величає, шануючи ваше письменство
і розум.
В о з н ы й. Не о сем, галочко, — теє-то як його — хлопочу я, но желаю із медових
уст твоїх слишати умилительноє названіє, сообразноє моєму чувствію. Послушай:
№ 2
От юних літ не знал я любові,
Не ощущал возженія в крові;
Как вдруг предстал Наталки вид ясний,
Как райский крин, душистий, прекрасний;
Утробу всю потряс;
Кров взволновалась,
Душа смішалась;
Настал мой час!
Настал мой час; і серце все стонеть;
Как камень, дух в пучину зол тонеть.
Безмірно, ах! люблю тя, дівицю,
Как жадний волк младую ягницю.
Твой предвіщаєть зрак
Мні жизнь дражайшу,
Для чувств сладчайшу,
Как з медом мак.
Противні мні Статут і розділи,
Позви і копи страх надоїли;
Несносен мні сингкліт весь бумажний,
Противен тож і чин мой преважний.
Утіху ти подай
Душі смятенной,
Моєй письменной,
О ти, мой рай!
Не в состоянії поставить на вид тобі сили любві моей. Когда би я іміл — теє-то як
його — столько язиков, сколько артикулов в Статуті ілі сколько зап'ятих в
Магдебурзьком праві, то і сих не довліло би навосхваленіє ліпоти твоєй! Єй-єй, люблю
тебе до безконечності.
Н а т а л к а. Бог з вами, добродію! Що ви говорите! Я річі вашей в толк собі не� возьму.
В о з н ы й. Лукавиш — теє-то як його — моя галочко! і добре все розумієш. Ну,
коли так, я тобі коротенько скажу: я тебе люблю і женитись на тобі хочу.
Н а т а л к а. Гріх вам над бідною дівкою глумитися; чи я вам рівня? Ви пан, а я
сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду; та й по всьому я вам не під
пару.
В о з н ы й. Ізложенниї в отвітних річах твоїх резони суть — теє-то як його — для
любові ничтожні. Уязвленное частореченною любовію серце, по всім божеським і
чоловічеським законам, не взираєть ні на породу, ні на літа, ні на состояніє. Оная
любов все — теє-то як його — ровняєть. Рци одно слово: "Люблю вас, пане возний!" — і
аз, вишеупом'янутий, виконаю присягу о вірном і вічном союзі з тобою.
Н а т а л к а. У вас єсть пословиця: "Знайся кінь з конем, а віл з волом"; шукайте
собі, добродію, в городі панночки; чи там трохи єсть суддівен, писарівен і гарних
попівен? Любую вибирайте... Ось підіть лиш в неділю або в празник по Полтаві, то
побачите таких гарних, що і розказати не можна.
В о з н ы й. Бачив я многих — і ліпообразних, і багатих, но серце моє не імієть —
теє-то як його — к ним поползновенія. Ти одна заложила ему позов на вічнії роки, і
душа моя єжечасно волаєть тебе і послі нишпорной даже години.
Н а т а л к а. Воля ваша, добродію, а ви так з-письменна говорите, що я того і не
зрозумію; та і не вірю, щоб так швидко і дуже залюбитись можна.
В о з н ы й. Не віриш? Так знай же, що я тебе давно уже — теє-то як його —
полюбив, як тілько ви перейшли жити в нашеє село. Моїх діл околичності, возникающії
із неудобних обстоятельств, удерживали соділати признаніє пред тобою; тепер же,
читая — теє-то як його — благость в очах твоїх, до формального опреділенія о моєй
участі, открой мні, хотя в терміні, партикулярно, резолюцію: могу лі — теє-то як його —
без отсрочок, волокити, проторов і убитков получити во вічноє і потомственноє владініє
тебе — движимоє і недвижимоє імініє для душі моєй — з правом владіти тобою
спокойно, безпрекословно і по своєй волі — теє-то як його — розпоряджать? Скажи,
говори, отвічай, отвітствуй, могу лі бить — теє-то як його — мужем пристойним і
угодним душі твоєй і тілу?
Н а т а л к а (поет).
Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву,
Пошануйте сиротину і не вводьте в славу.
Не багата я і проста, но чесного роду,
Не стиджуся прясти, шити і носити воду.
Ти в жупанах і письменний, і рівня з панами,
Як же можеш ти дружиться з простими дівками?
Єсть багацько городянок, вибирай любую;
Ти пан возний — тобі треба не мене, сільськую.
(По окончании пения говорит).
Так, добродію, пане возний! Перестаньте жартовати надо мною, безпомощною� сиротою. Моє все багатство єсть моє добре ім'я; через вас люди начнуть шептати про
мене, а для дівки, коли об ній люди зашепчуть...
Музыка начинает играть прелюдиум. Наталка задумывается, а возный рассуждает
и смешные показнвает мины на лице.�