Наталка-Полтавка

Я В Л Е Н И Е VI

Наталка, Терпилиха и выборный.

В ы б о р н ы й. Помагай-бі, Наталко! Як ся маєш, як поживаєш?

Н а т а л к а. Ат, живемо і маємося, як горох при дорозі: хто не схоче той не

вскубне.

Т е р п и л и х а. На нас, бідних і безпомощних, як на те похиле дерево, і кози

скачуть.

В ы б о р н ы й. Хто ж тобі виноват, стара? Якби оддала дочку замуж, то і мала, хто

вас обороняв би.

Т е р п и л и х а. Я сього тілько і хочу, так що ж...

В ы б о р н ы й. А що такеє? Може, женихів нема, абощо? А може, Наталка?..

Т е р п и л и х а. То бо то і горе! Скілько не траплялись і хороші людці, так: "Не хочу

та й не хочу!"

В ы б о р н ы й. Дивно мені та чудно, що Наталка так говорить; я ніколи б од її

розуму сього не ждав.

Н а т а л к а. Так то вам здається, а ніхто не віда, хто як обіда.

Т е р п и л и х а. От так все вона - приговорками та одговорками і вивертається; а

до того іще як придасть охання та сльоз, то я і руки опущу.

В ы б о р н ы й. Час би, Наталко, взятись за розум: ти уже дівка, не дитя. Кого ж ти

дожидаєшся? Чи не із города ти таку примху принесла з собою? О! там панночки дуже

чваняться собою і вередують женихами: той не гарний, той не багатий, той не меткий;

другий дуже смирний, інший дуже бистрий; той кирпатий, той носатий, та чом не

воєнний, та коли і воєнний, то щоб гусарин. А од такого перебору досидяться до того,

що послі і на їх ніхто не гляне.

Н а т а л к а. Не рівняйте мене, пане виборний, з городянками: я не вередую і не

перебираю женихами. Ви знаєте, хто за мене сватався. Чи уже ж ви хочете спхнути

мене із мосту та в воду?

В ы б о р н ы й. Правда, замуж вийти - не дощову годину пересидіти; але мені здається, якби чоловік надежний трапився, то б не треба ні для себе, ні для матері

йому одказовать; ви люди не багаті.

Т е р п и л и х а. Не багаті! Та така бідність, таке убожество, що я не знаю, як