Переплисти море

Розділ 9

Вічність для кожного своя, час її теж у всіх різниться. І коли тебе навіть у снах переслідують ті білі стіни, хвилини здаються роками, а дні-десятиліттями.
Довго полежавши у ліжку, хлопець таки не зміг заснути, він дотягнувся до ручки, що лежала на комоді, поблизу ліжка, витягнув з-під подушки блокнот і почав малювати. Я бачила його малюнки, вони більш ніж чудові, вони-реалістичні, до жаху правдиві.
Нік не малював нічого звичайного і простого. У кожному малюнку був сенс, і знали його лише ми троє: я, він і Лев.
Хлопець малював те, що бачив у снах, виводив на папері реальність. Чорти не обов'язково живуть у пеклі, їх добіса і тут, на Землі. Нік хотів показати те, чого багато хто не бачив. Малював яри, розколоту землю, темряву(у нього вона виглядала наче прекрасна дівчина, струнка і темноволоса). У його малюнках усе страшне здавалося прекрасним, усе чудове-потворним. Він неначе був тією людиною, що стирає звичні для всіх норми та "рамки".
Нік змінився, він став сильнішим. Хоч і не був слабаком, бо така людина б просто зламалася, але він зміг самовдосконалитися. Мабуть, правду говорять:"Нас міняють не люди, а події"
Цього разу, Микита малював дерево, красиве, крислате, багате дерево. Він відчував у собі це, оцю міцність.
Десь у середині ночі хлопця знову почав мучити біль, знову медсестри, лікарі, шприц і ліки. Усе по-колу, усе наче на рестарті.
Міцний сон і жахливі сновидіння. Нік почав боятися ночі, вона робила його безсилим. Він навіть не міг прокинутися. Темрява з'їдала його, затягувала все далі, окутувала його душу. Вона мордувала його, вже й так сильно замученого.
Чому кожної ночі до нього приходила Вона, для чого вона являлася в його снах і знищувала усе те хороше, що ще було у його душі, навіщо вона паплюжила це? Він щоночі бачив її, як вона ніжно цілувала іншого, як колола його серце ножами, як говорила іншому, що кохає його, як руйнувала світ Ніка... як вбивала його.
Він поклявся більше ніколи не закохуватися. Будь-якими зусиллями Микита був готовий цього досягнути. Будь-якими.
Хвилина, дві, тридцять, година, усе, хлопець більше не зміг мучити себе тими жахами, він більше не стулив очей. Ліки перестала діяти, але він просто лежав, Нік навіть відчув приязнь від цього білого та холодного кольору стін, вони стали йому наче рідні, він все ж подружився з ними.
Вдруге за своє життя Микита побачив світанок, яскраво помаранчеве сонце, таке тепле та приємне, що навіть забув про усі негаразди, забув про біль.
-Усе буде добре,-прошепотів Нік-усе має бути добре, інакше ніяк.
Незадовго після світанку до його палати постукали.
-Так, входьте.
Двері відчинилися і у хлопця пропав дар мови, він аж ніяк не очікував побачити цю людину. Він не знав чи радіти йому, чи плакати, а просто мовчав
Хлопець подумав, що побачив ангела, але цей ангел жив на Землі, він був тут, і зараз він стояв у дверях і розгублено кліпав очима. Це був його ангел, це була вона.