— Я не просив тебе приходити, - грубо відізвався Майкл, побачивши мене на сходах.
Він ховав обличчя і уникав мого погляду. Так дивно його таким зараз бачити...
— Мені піти? — запитала я, готуючись до колючої відповіді.
— Ні, — сказав він так тихо, що мені довелося читати по його губах, — Залишися.Я завмерла від такої відповіді, але за мить стрепенулась і сіла біля нього.
Майкл мовчав, і я знала, чому. Я знала, що він відчуває.
Коли тебе спробували знищити, ти боїшся говорити, щоб не зірватись. Тоді страшенно тремтить голос, навіть якщо сльози не просяться з очей.
В такі моменти кожна людина втрачає будь-який власний захист, опору і стійкість.
Все розвіюється, і тоді ми постаємо перед світом такими, якими є — слабкими.
Ми слабкі, бо всі маємо свою слабкість.
І байдуже, що це — людина, річ, страх чи будь-що інше.
Те, що нас змушує діяти не так, як ми звикли, те, що позбавляє впевненості, змушує губитися і зриватися.
Поки ми не здолаємо всі свої слабкості — що, загалом, неможливо — ми завжди залишатимемось слабкими.
І тільки наші повсякденні маски будуть створювати уявлення якоїсь стійкості.
Та ніхто не каже, що бути іноді слабким — це погано.
Постійно тримати небо на власних плечах неможливо. Іноді треба плакати, іноді здатися, аби знову взяти себе в руки.
Я хотіла щось сказати, але слів не знаходила.
Майкла, здавалось, це зовсім не хвилювало. Він не хотів говорити.
— Розказати тобі казку? — раптом запитала я.
Майкл пильно подивився на мене і я чомусь одразу почервоніла.
Не варто було про це питати?
Він заплющив очі і сперся головою об стіну. Я прийняла це як відповідь.
— Місяць не завжди був кам'яним, — почала я, — Колись його серце було м'яке, а душа жива. Він блукав небом вночі, а вдень спускався на землю. Якось у мандрах він постійно писав мені: "я приходжу, щоб піти...
— І йду, аби повернутися." — перебив мене Майкл, а я здивовано витріщилася на нього.— Я знаю цю казку. Пам'ятаю, чим вона закінчилась. Дякую, що згадала її.
Мені чомусь захотілося обійняти його в цей момент.
Майкл був схожим на того яскравого місяця, який спускався на землю вдень, і якому колись давно розбили серце, через що він перетворився в камінь і навіки лишився на небі.Ти не станеш кам'яним, Майкле, чуєш?
Я тобі не дозволю.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Триста подихів до землі
Cerita PendekЛюбити поранену пташку не легше, ніж заново вчити її літати. Це - щоденник тої, яка закохалася у пташку з розбитим серцем. Перед нею постав вибір у триста подихів, який вона ніколи не розуміла до кінця - або завжди літати низько над землею, або, пі...