Він був моєю симпатією ще з дитинства. Вперше я побачила його в школі. Хоча мама говорить що в дитинстві я з ним покупалась в кожній калюжі, покидалась піском в кожній пісочниці. Шкода що я цього не пам'ятаю!!!
Він був мрією кожної дівчинки в нашому класі. Блакитні сяючі оченята, миле личко, блондинисте волосся так і вабили до себе зайві погляди. Та він був моїм.
Спочатку його симпатія проявлялась дуже дивно. Він забирав в мене речі, діставав, ми з ним постійно билися. Та згодом він почав привозити сувеніри з кожної своєї подорожі, майже щодня дарував шоколадки. Це було дуже приємно та якщо чесно, мені більше подобалось з ним битися.
Так тривало десь чотири роки. Він проявляв свою симпатію по різному, а з роками вона ставала все приємнішою і сильнішою. Він не питав чи подобається мені, я й не казала.
Потім ми підросли. Почали переписуватись, коли в кожного з'явився телефон. Це було ще краще адже він кожного дня писав, що я йому подобаюсь. Та навіть тоді я навіть не уявляла на скільки люблю його.
Пройшов ще рік. Моє захоплення цим блакитнооким блондинчиком тільки зростало. Зовсім скоро я змогла зізнатись собі що він мені все таки подобається. Невдовзі він запитав в мене про це , наперед знаючи відповідь, я сказала що не можу сказати так відразу. Невдовзі я почула:
- Я не можу бути з тобою, якщо ти навіть не визнаєш свою симпатію до мене.
Досі пам'ятаю ці слова які ранили моє серце і розірвали душу.
Декілька днів ми не спілкувались. Та коли я йому почала писати знову він відповів що більше не любить мене і знайшов іншу. Йому було 12 ми навіть не зустрічалися, а він знайшов іншу.
Після цього я довгими роками запевняла себе , що він мені не потрібен.
Та якщо чесно, то не було й дня, коли я не думала про блакитноокого красунчика - Оскара Гріна.
Навіть кожного мого наступного хлопця я не любила по-справжньому.
