"Only my"

Частина 7♡

POV Юнгі

Я хотів побачити свого Чіміна. Я розумів,що він мене не пробачить так швидко. Але стоп! Я навіть не знаю де він і чи з ним все добре. Блін.. Я такий дибіл..Самий справжній дибіл.
Я шукав його де тільки міг. Я обійшов все. Я був дуже сумним в повернувся до дому. Коли я прийшов то було вже 14.50. Я дуже змучився. Хосок і Намджун вже пішли по своїм справам залишивши в моєму будинку бардак. Я почав прибирання. Я пам'ятаю той день коли ми з Чімін грали в доганялки. Ну як грали...

Я сидів дивився фільм, а Чімін переключив канал, забрав пульт і побіг кудись. Я пробував його догнати, але той такий швидкий, що я не міг ніяк його догнати. Я біг і зачіпив одну вазу. Чімін декілька разів пробіг коло стола на якому стояв глечик з водою. Зачіпив його і вода вилилася на нього і підлогу. Не дивлячись на це він почав втікати далі, бо знав, що за це Юнгі на нього накричить. Коли я замітив те що зробив той малий сопляк став злий, але я розбив вазу, такщо 1:1. Я побіг за ним, але він закрився в моїй кімнаті. І не відкривав. Я кричав йому щоб відкрив... Але той  сопляк не хотів відкривати. Я подумав як можна обманути Чіміна і вийшов на двір. Я взяв драбину і заліз на другий поверх. Так як в нього вікшо було відкрите я проліз і  вже сидів на свому дивані. Чімін був в шоці і не знав що робити
Але... Коли я ліз... Я зачипив штори і вони впали разом з карнізом... Ну якось так...

Я згадав цей момент і мені стало дуже сумно і одночасно смвішно. Я почав прибирати. Це тривало десь  години дві, бо ті придурки тут такий срач розвели, що я ледве справився. Зробивши всі свої справи я вирішив прогулятися і заодно пошукати Чіміна. Година вже була пізня, а саме 22:20.
Я вийшов з дому. Гуляв...гуляв...і коли я проходив повз будинок Чонгука я побачив Чіміна..Я був в шоці. САМЕ найбільше я не хотів бачити зараз біля нього Чонгука. Через вікно я побачив Чіміна, який сидів на дивані з Чонгуком завернуті в червоне тепле одіяло і дивилися якийсь фільм. Мене їла злість. Я підійшов до його будинку і подзвонив двері. Відчинили мені через хвилини дві.
-Ооо. Юнгі. А ти тут кого шукаєш? Випадково не Чіміна?- спитася Чонгук.
-Слухай сюда індюк, пішов в кімнату і покликав Чіміна. Бистро!-сказав Юнгі.
-Як страшно.Дай подумати... Нєа.. Я не хочу його кликати.-відповів Чонгук.
- Ну тоді я сам.-сказав Юнгі і почав кричати на всю вулицю.-Чіміна!!! Йди сюда!! Бігом!!-тишина. Чонгук дивився на Юнгі з ухмилкою і просто спостерігав, бо прекрасно розумів, що Чімін не підійде.-Сюда йди! Чімін!! Вибач мене! Я не хотів так робити!Чімін~а...
-Ти думаєш він підійде і скаже " Юнгі,  я тебе вибачаю"?. Нєа, нічого подібного. Перед тим як щось робити треба спочатку подумати головою.-сказав Чонгук  захлопуючи двері прям перед носом Юнгі.

Чонгук повернувся до Чіміна, сів біля нього і подивився на нього. Чімін був весь в сльозах.
-Чонгук~і!!! Дякую, за все що робиш для мене. Але я не можу жити в тебе, тому я маю найти собі якесь тимчасове житло.-сказав Чімін дивлячись Чонгуку в очі.- Мої батьки мають приїхати через три дня.
-Чімін~ааа.. Я тебе не виганяю. Ці три дня поживеш в мене. І ні, мені ти не надоїдаєш і не заважаєш. І тимбільше я тебе не впущу нікуди.- сказав Чонгук легенько усміхнувшись.

---------------------------
Як вам цей фанфік? Це мій перший фф який я пишу, але надіюся він цікавий для вас. Надіюся ви будете читати далі ♥♥♥. Люблю вас