Цей ранок був по особливому прекрасним для кожного, хто встає рано чи по обіді. Але наша головна героїня так не вважала, тому що сонце тихо та повільно випікало її очі, до поки та (*сплюнула*) не осліпне. Та їжачок , все таки, вилізла зі своєї нори та вилупила очі на свій "будильник", але швидко зажмурилась від цього "Божого світла". До речі, про кличку "їжачок" я зараз розповім:
Буду говорити коротко: це її характер. Може відштовхнути кожну погану людину не прикладаючи фізичної сили. Та людей які їй сподобаються, спочатку перевіряє, щоб знати, чи потрібно їм довіряти.
Повернемося до подій цього ранку. Піднявши свою дупцю з ліжка, вона пішла вмиватися та чистити зуби (вцілому, як і друга нормальна людина), після чого спокойнейшо поперлась в свої покої одягатися.
Одягла вона білу футболку, блідо рожевий кагдіган та чорні джинси, ще не забула про свій особистий помогатор по житті - окуляри. Без них вона не побачить обличчя людей, навіть тих, яких вона з малку знає та букв на вивісках якихось магазинів, благо хоч кольори розрізняє. Стиль окуляр а-ля "Вінішко-тян" дуже подобається Ко Дон Мі, не тільки тому, що такі часто носять деякі учасники Бантан, але й тому, що так просто стиль підтримує. Так ось, вона оділась швидко та спокійно, після чого пішла на кухню, щоб плотно поснідати. За столом вже сиділи мама, брат і батько, доча приємно підохреніла від такого, та сіла на своє місце за столом.
-Донечко моя, сьогодні ти маєш почати збирати сумки.-мовила мама та наколола на вилку кусочок омлету.
Та її маленьке дитинятко не вдуплило про що вона, тому цей їжак подумав про щось зовсім інше, ніж якась поїздка.
-Мам ти, що мене в Дитячий будинок здаєш? Чи віддаєш своє пташенятко в самостійний світ? Я ж ще дитина, я там помрууууу.. --пронила та, і театрально змахнула сльозу с ока.
-Ти що з вишні рухнула ? Тютюн тобі на язик. Я просто хотіла сказати, що ми їдемо на пів року до Кореї сонечко. Мої батьки хочуть бачити нас всіх. До речі, ти ж досі безробітна ? Пошукаєш там роботу, а якщо сподобається, ми задумаємося над тим щоб залишитись, можеш вважати це, що ти їдеш на заробітки. Підтянете свою корейську..–спокійно мовила мама дивлячись на всіх, і судячи по їх реакції не знала про це тільки дівчина, але на останніх словах її кисла морда повернулася про думку,що їй потрібно буде працювати. Але, радість від того, що вона буде кататися по Кореї і цілувати плакати Бантанів, переважала невдоволення через роботу. Тому, вона пінгвіном потопала в кімнату збирати речі, ВСІ речі, а тобто: плакати, подушки, статуетки, звісно ж священний ноут, зарядки та інші цінності (зібралася вона приблизно за годину, дві .Одежі з собою брала мало розуміючи те, що необхідні їй речі будуть купуватися в Кореї). Зібравшись прихватила з собою словник, так як корейську не знала так добре, як її мама .Вона плавно поклала руки на валізу і легенько штовхнула її, але якимось чином та поїхала геть, пославши хазяйку на три веселі букви і скотилася по сходах, після приземлившись в самому низу. Тиша знизу, вже вказувала на те, що дівчині залишилося не довго жити. Вмить побліднішав, кароока тихо і повільно закрила двері.
-Мені триндець..-мовила сама собі, але накинувши куртку та взявши свій телефон з навушниками вилетіла кабанчиком з кімнати, опісля вийшовши на вулицю побігла в парк під веселі крики брата десь в далині.
Тепле ранішнє сонечко приємно гріло лице, легким холодком обдував шкіру вітер. Дон Мі гуляла парком дивлячись собі під ноги і думаючи, на що вона взагалі спроможна, щоб підібрати хоча б якусь роботу..... Так, вона вміла малювати та була шикарним стилістом для мами , то що їй клоунам грим малювати піти? До речі, маючи нагоду, розповім її міні біографію:
Дівчину звати Ко Дон Мі, як ви вже зрозуміли, фамілію та ім'я дісталися від мами, їй 23 рочки та вона безробітний карась. Любить їсти...ну як їсти.....ЖРАТЬ вона любить. Також, повторюючи слова з першої грави, вона є армі, не сталкером звичайно, але армі, біас - ПакБулкаЗМаком Чімін. Очкарик ростом в 163 см. Присутній жирок, але в морду дасть смачно якщо підлізеш. Друзі у неї з кониками, в принципі як і вона, люблять позависати разом в караоке або в парку, тобто включають рижим "маленьких піздюків". Подругу звати - Анастасія, висока, гарна дівчина з яскраво рудим волоссям ( яке скоріше всього буде зав'язане в хвіст) і ластовинням, пацанка...в міру накачана, любима фраза :"за друзів та двір дам піздюлів", сміх гуся. Хлопак - Руслан, спокійний та врівноважений по більшій частині, але це не означає, що він відриватися не вміє, саме тий спокійний друг, який зможе розняти бійку титанів і таїть в собі не чувану силу. Родина дівчини в Сеул приїжджають рідко, і то на декілька днів, але вона встигає нажертися там та декілька разів помолитися на плакати мемберів в місті , а може й вчипитися в нього намертво, що її потім відтягують.
Раптом її думки перервав чий до болі знайомий голос який звав її. Повернувшись вона побачила ззаду себе...
...............................................................
І на цьому глава закінчується:D. Вибачайте, що довго не було ,_. ... Буду старатися частіше викладувати глави))) люблю вас ♥.
