Раптом з глибоких роздумів ДонМі вивів доволі знайомий голос, який лунав позаду неї. Враз дівчина затормозила та повернулась в напрямку джерела звуку та побачила дві високі (порівняно з нею) фігури, котрі швидко наближалися. Побачивши друзів, дівчина мимоволі усміхнулася.
-Ну…і де ваша подяка мадам? –запитала рудоволоса дівчина, по-доброму глузливо дивлячись на ДонМі.
-Чи тобі б краще було обійнятися зі стовпом?-Настя зареготала, в голові програючи маленьку п’єсу цього фіаско, а Руслан цьому просто посміхнувся.
Повернувши голову, Мі усвідомила, що дійсно ліхтарний стовп, якимось чином виріс перед її обличчям та вже готувався до незабутніх та болючих, для кароокої, обіймів. Звичайно, їй було неприємно слухати жарти , причиною яких стала вона сама, тому вирішила відігратися і теж покепкувати з друзів.
- Я тут чомусь лісу не бачу. Але тоді чому тут ростуть дві сосни? –а тут вже реготала тільки вона
Як тільки Ко ДонМі трохи заспокоїлась та поглянула на «покерфейс» друзів, враз дзьобика талапнула. Через деякий час, вона вже з доволі серйозним лицем промовила:
-Шановно громадо... Нам потрібно поговорити. Але не тут - в іншому, більш спокійному та придатному для переговорів місці. –закінчивши цю промову, яку вона придумувала цілих три секунди, розвернулася та пішла в напрямку ресторану «Балувана Галя».
-За мною мої посіпаки!- вигукнула ДонМі
Руслан і Настя посміхаючись обігнали Мі. Настя повернулась і сказала:
-Ну і хто із нас тут посіпака
***
-Чому так довго?! –ненароком перейшовши на крик спитала Настя подругу напроти, але опісля рот рудої був щільно прикритий(скоріше її просто заткнули) стальною рукою правосуддя Руслана, який сидів якраз навпроти неї, так само трохи шокований цією раптовою не дуже хорошою звісткою.
-О май гадбл…Сагайдачний ти що, зовсім необачний? –зітхнула Настя після того як звільнила свій писочок, трішки помовчав,- Ти ж усвідомлюєш, що твоя корейська на рівні п’ятимісячної дитини?...
-Але ж діти в такому віці ще говорити не… Аааа…-нарешті, поки говорила, допетрала Ко ДонМі.
