Глава 1. Втеча.
Даринка іде з бабусею вулицею міста. Пустою вулицею. Вони повинні зустріти Даринкину маму. У Европі занадто тихі вулиці, жах просто.
Так тихо, а в далечі вже видно, як йде мати. Дівчинка готується до неприємного мовчання, яке з’явиться між дорослими. У сім’ї всі не дуже ладять, хоча і роблять вигляд мирної родини.
Ось вони вже зустрілися і повернули додому.
Даринка не одразу розуміє, чому у грудях заболіло, а вулиця в мить стала такою гучною, ніби парад який з’явився прямо з повітря.
Сирени.
Чому? Чому тут? Чому бабуся не розуміє, що коється? Чому мати кудись ділася? Даринка хапає бабусю і біжить. Біжить, бо знає – це єдине, що вона може зробити зараз. А вулиця стає все вужча — Хто будував ці райони!? — кричить Дарина.
Попереду вже видно глухий кут. Хоча ніби й ні… Там розвилка, саме попереду кам’яниця, але можна повернути вліво або вправо. Дівчина біжить. Поруч із нею у цьому вузькому провулку ще є люди, але чому ніхто не бачить, що на будівлі попереду сидить великий білий дракон. Він так відкрив свою пащу ніби всміхається, а очі палають жовтогарячим полум’ям. Дарина побачила це чудовисько, вона зрозуміла, що далі нічого доброго не буде. І ось дракон вже летить, розкривши крила, так низько, прямо на рівні людей, що біжуть поруч із дівчинкою. Дарина падає на землю і закриває очі. По спині в неї побігли мурахи від потоку вітру, що створив цей монстр. Треба бігти, не дивлячись на мертві тіла, що не встигли зберегти себе від драконячих крил, треба бігти! Ось! Вже розвилка, нема часу подумати куди бігти, просто довіритися ногам.
Поворот. Куди дівчина біжить? Вона сама не знає. Подалі від міста, мабуть.
Глава 2. Перемога?
Сонце засліпило очі. Позаду чутно крики. Язики полум’я майже на кожній будівлі, а диму нема і повітря чисте. Дарина озирнулася навкруги. Річка тече як завжди. Вода така спокійна, ніби поруч за кам’яними стінами нема хаосу.
На березі нікого, лише каміння, пісок та травичка деінде. Метрів через двадцять починається смерековий ліс.
Тиша. Даринка заспокоїлась, стоїть біля води річки. Мабуть через неочікувані останні подіїї в голові нічого нема. Хочеться спати. Спокій. Але потихеньку з’явлається щось інше. Звук. Щось небезпечне. Але що це таке, дівчина ніяк не збагне. Довелося швидко подивитися навкруги, але нічого. Звук все ближче і, начебто, десь зверху. Швидко піднявши голову Дарина бачить того ж дракона, що його вона бачила в місті. Монстр її переслідує? Нащо? Він летить на дівчинку. Вже готовий відкрити пащу та спалити беззахісну людину. Ось його пика прямо перед очима Даринки і….
Глава 3. Роздум.
Кінець. Усе. Нема дівчинки на березі річки. Хоча так само нема дракона. І дуже темно. Дівчина відкрила очі. Хто вона? Треба відкрити вікна. Вже повинен бути ранок, а до кімнати ні промінчика не зазирає.
Дівчина, на вигляд років 14, не дуже висока. Її лице дивиться у дзеркало. У голові порожньо. Автоматично вона натягує домашні шорти та йде чистити зуби.
Вийшла із ванної кімнати. Вдома окрім неї нікого. В холодильну теж на всяк випадок треба перевірити – і нікого, окрім яєць, молока та всяких дрібниць, типу цибулі та банки кукурудзи. Хоча в морозилці повинно бути морозиво. Заради нього і прокинутися можна було.
Дівчина розуміє, що тяжко так, ніби не спала зовсім. І вона згадує свій сон про сирену, дракона, бабусю. Ось про останній пункт дивно зовсім думати. Бабуся дівча зараз, як і останні вісім років, живе у Донецьку, що ця жінка робить у европейському місті, навіть уві сні. У розумі виросло таке розстикування подій, що дівчина вирішила згадати продовження сну, щоб заспокоїти мозок. Так, сирена тепер стала головним жахіттям в житті. Не так сильно дівчина боялася дракона, як сирени. А сон скоріш цікавий, ніж страшний.
Глава 4. Знайомство.
Треба, мабуть, познайомитися з головною героїнею. Це Даринка, як можна здогадатися. Їй 16, а виглядає дитиною. Та ще вже шість місяців, як вона втекла від війни. Щоб кацапам життя не було. Ну добре скажу більше, взагалі вісім років і шість місяців – вона з Донецька. Ну так Ви це могли припустити… Тоді скажу те, що вона дуже гарна, про це складно здогадатися з попередньої розповіді.
Далі були сніданок під летсплеї з майнкрафту. Потім чай з пиріжками. Потім трохи вивчення нової мови. І десь так прийшов вечір і одночасно мати з роботи.
Так, дуже сумні будні, чого не скажеш про сни. Але скоро в дівчини зустріч з друзями, хоч там буде весело. А, може, не буде. Друзі української не знають – европейці. Доведеться увімкнути всі свої розумові здібності, щоб зрозуміти їх, або попросити говорити англійською. Тут Дарина на місці розбереться.