Небо над Хотином

Частина перша. Розділ 1. Статус кво.

І пролились сльози, полився з неба дощ кривавий з уламків світу старого. І згинуло все в гієні вогняній, щоб з'явився новий світ, і щоб той потонув у новій війні...

З трактату Акрила Бахчисарайського: Нова земля, гетьманщиною названа.
***
Вітролом.
Арт обстріл закінчився. З випаленої до чорної сажі трави стричали уламки техніки та тіл. Земля отримала кілька нових ям. З деяких ще йшов дим. Типовий день після домовленостей з ворогом. Звісно-звісно, ніякого вогню. Кожний в окопі на своїй лінії фронту.
І тепер я спостерігаю, як вмирає мій сусід по окопу. Ворожа куля пробила йому кишковик. Горлав він, що власних думок не чути. Я б крикнув йому: "Замовкни!", та ворожий снайпер може почути, і з пробитим кишковиком буду лежати вже я.
- Чигирин! — Волала рація. — Чигирин!?
Землю наді мною роздробило від кулі. Бісові характерники! Як вони стріляють під такими кутами? По землі пронеслась крилата тінь, змушуючи мене щільніше втиснутись в неї. Характерник послав сокола глянути, чи є десь ще вцілілі.
Птах не побачив мене. Що ж, час віновити статус кво.
Небо затулило сірими хмарами, варто мені лише було простягнути до нього руку. Загриміло. Електрична стріла блискавки знайшла ціль, зажаривши крилату наволоч, відправляючи її в повільне піке. Я не чув цього, але знав, що характерник зараз катається по землі, волаючи від болю. Він гризе чорнозем, затискає долонею рота, щоб бува не заволати. Коли біль мине, він розтиратиме сльози на обличчі брудними руками. А я повечеряю його другом.