Самотні вдвох

балаган.

Опісля чудової «битви» ніч так і не завершилась - навпаки, вона й далі жила, бігала по закутках і несла свої запашні чари посеред дерев, наче красуючись, як останній шматочок пирога на тарелі. Нічого не змінилось. Нічого наче й не тривожило цю галявину...
Лиш до сходу сонця залищилось менше часу.

Проте, усе суттєво (й доволі приємно) змінилось для Дарвейс, що завдяки недавній події могла не переживати через свою мисливську невдачу. Сьогодні їй вкрадливо посміхнулась доля, трапився справжній делікатес... Вона не сміла скаржитись, а лиш з дуже радісним виразом обличчя пекла м'ясо Однорогого Залізнолускатика на вогнищі, радіючи манливій пізній вечері.

Бо що ще потрібно гному для щастя, окрім хорошого куска м'яса (якщо звісно розглядати їх потреби так узагальнено)... Можливо ще кухоль міцного? Дарвейс не була настільки завзятою у споживані алкоголю, як її побратими у недалекому минулому і з великою радістю проміняла увесь алкоголь світу на кухоль квасу... Біду була лиш в тім, що вона щасливо допила його запаси сьогодні зранку - бо загальна ощадливість не поширювалась на улюблені страви, особливо якщо не знаєш що буде завтра.

то ж, несуттєво, м'ясо уже знаходилось у її руках.

- Ти набагато симпатичніша без шолому, - чує вона невпевнений голос юнака-ельфа поряд. Фраза була щирою (навіть занадто, для вичавленого щось у виді компліменту для порушення тиші ), що викликало в гномині певні... побоювання. А ще вона вже й трішки забула про цього милозвучного вухатого за вечерею...все ж кілька годин тому, бурчання у животі було її єдиною проблемою.

Тепер є ще він. І за певних обставин, це могло звучати романтично, чи просто обнадійливо... А так, без віри у майбутнє і зі ще однією спробою насолоджуватись тим, чи є, між ними була елементарна крихта взаємоповаги опісля спільної пригоди.

- Дякую, - з посмішкою на повних губах сказала вона, й за мить добавила: - А ти набагато симпатичніший коли мовчиш.

Взаємоповага була, але не в тій дозі, що б відмовитись від в'їдливих фраз (ймовірно тому що вона не бачила у грубості чогось неправильного).

І також, взаємоповаги не достатньо, що б перестати розглядати цього ельфа, як чудовий щит та ігнорувати його ще більш зніяковілий погляд, що лихоманисто хапався за траву (єдине що втримувала його від паніки, це внутрішнє відчуття що це аж ніяк не зі злого умислу).