Пробиваючись крізь зарості лісової гущавини, їх візок повільно їхав по вузькій стежині. Ніч поглинула все навколо. У темряві лунало приглушене ухання пугача, і тихий шелест крил кажанів.
Її довге руде волосся змішалося із соломою, очі були закриті, а дихання рівним та спокійним. Не зважаючи на те, що Торн тепер дозволив їй сидіти поруч із, на час сну Лісбет все одно поверталася до причепу.
Тьмяне світло ліхтарика миготіло в непроглядній темряві, маленький метелик бився своїми тонкими крильцями о запилене скло, а Торну раз у раз доводилося перевіряти, чи вистачає ще у свічки воску. Сам він теж добряче стомився. Торн і не помітив, як почало сутеніти, і безтурботно направив їх візок прямо в лісову гущавину. А коли на гай опустилася ніч, відступати було вже пізно. Торн чув про бандитські зграях, що орудували в цих лісах, зупинитися ‒ означало наражати їх на ще більшу небезпеку.
Ще раз перевіривши свічку, Торн закрив скляні дверцята ліхтарика, і кінчиками пальців торкнувся холодної рукояті мушкета, що висів у нього на боці. Торн не любив зброю, і тримав її глибоко на дні свого ящика з інструментами. Але події останніх днів довели йому, що обережність зайвою не буває, і тому перед в'їздом до лісу, він все ж таки вирішив підстрахуватися. Торн широко позіхнув, і струснувши головою, спрямував свій погляд на дорогу.
Лісбет повільно відкрила очі. На темному, майже чорному небі мерехтіли міріади зірок. Вона не відразу зрозуміла, що ж саме її розбудило. Обережно висунувшись з причепа, Лісбет глянула на Торна. Зсутулившись, той як завжди сидів на своєму місці, тримаючи в руках поводи. Лісбет хотіла покликати його, але тут до її вух долинуло тихе шелестіння. Поруч із причепом хтось був. Світла ліхтарика не вистачало, щоб розгледіти порушника спокою, але Лісбет ясно могла бачити тіні і силуети, що мелькають в чагарниках. З побоюванням вона обережно висунулася з причепу і... Щось різко налетіло на неї, і здається, лизнуло прямо в щоку. Від несподіванки Лісбет відскочила назад в солому, і оторопіло поглянула на новоявленого гостя.
Біла як сніг шерсть блищала в тьмяному світлі ліхтаря. Лісбет насупила брови, і підсіла ближче. Собака? Вовк? Клацаючи кігтями по землі, за причепом бігла велика волохата істота. Лісбет ще раз глянула на Торна, той, здавалося, був цілком поглинений дорогою, і зовсім не помічав, що відбувається у нього за спиною. Вона знову повернулася в бік ні то собаки, ні то вовка. Тварина запитально підняла на неї свої великі чорні очі, продовжуючи наполегливо дріботіти за причепом.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Щоденник порцелянової ляльки
Viễn tưởngЦе історія дівчини на ім'я Лісбет. Дівчини, створеної із порцеляни та заліза. Переживши десятирічну війну, Лісбет твердо вирішує відшукати свою родину та повернутися додому. У супроводі чоловіка на ім'я Торн, вона вирушає у подорож через всю країну...
