Як би сильно Лісбет не хотілося скоріше обійти всі позначені на кресленні міста, домовленість була домовленістю. Торну та Лотті були потрібні періодичні зупинки для сну, їжі та гігієни. До того ж, вона сама погодилася з тим, що вони будуть відхилятися від маршруту, щоб Торн міг виконувати свою роботу. Замовлення Торн отримував через Біргера. Зупиняючись в якомусь другосортному містечку, Трон знаходив телеграф і розмовляв із начальником, а той, у свою чергу, передавав йому адресу і основну інформацію про клієнта. До цього моменту вони вже зробили кілька зупинок, де Торн полагодив одній фабричній ляльці лікоть, а інший змінив очне яблуко. Лісбет не перешкоджала таким затримкам, врешті-решт, вони все одно не сильно відхилялися від маршруту. Та й Торн вчив її розбиратися в будові ляльок, пояснюючи, як працює кожен механізм, поки вона стояла біля нього, подаючи потрібні інструменти.
***
Візок зупинився перед невеличким двоповерховим будинком із білого каменю. У саду стояв маленький порослий мохом фонтанчик, наповнений каламутною зеленою водою, що поросла ліліями та ряскою. Над фонтанчиком схилилася плакуча верба, довгими своїми гілками вона торкалася квітучої поверхні води, пускаючи брижі по зеленій гладі.
Торн зістрибнув зі свого сидіння, та подав Лісбет руку. Разом вони підійшли до порогу будинку і постукали в двері. Краєм ока Лісбет помітила, як Торн розправив плечі і підтягнувся всім тілом; вона ледве змогла стримати посмішку: хоче справити хороше враження. За дверима почулися кроки і метушня. Клацнув замок, і ось на порозі вже стояв молодий чоловік. На вигляд йому було років тридцять, з добре розвиненою мускулатурою та міцною щелепою. Його темна шкіра переливалася на сонці, а на носі блищали тонкі скельця окулярів. На ньому була звичайнісінька біла сорочка, а мішкуваті штани підтримували чорні підтяжки. Пригладивши коротке темне волосся, чоловік ніяково усміхнувся:
‒ Ви, мабуть, містер Торн? ‒ його глибокий мелодійний голос звучав чемно і м'яко.
‒ Так, ‒ кивнув Торн. ‒ Все вірно. Мене звуть Торн, а це Лісбет ‒ моя помічниця. Ми займаємося ремонтом ляльок.
‒ Так, я знаю, ‒ кивнув чоловік, відступаючи в бік, і пропускаючи їх до будинку. ‒ Мене звати Маркус, і це я вас викликав.
***
Всередині будинку було затишно, хоча і трохи неохайно. По підлозі були розкидані іграшки: дерев'яний потяг зі зламаним колесом, лялька-маріонетка із широкою усмішкою, головоломки із тонких залізних прутиків і різнокольорові шматочки незібраного пазла.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Щоденник порцелянової ляльки
FantasíaЦе історія дівчини на ім'я Лісбет. Дівчини, створеної із порцеляни та заліза. Переживши десятирічну війну, Лісбет твердо вирішує відшукати свою родину та повернутися додому. У супроводі чоловіка на ім'я Торн, вона вирушає у подорож через всю країну...
