Агентство являло собою маленький двоповерховий будинок із невисокими стінами із сірої цегли та перекошеним черепичним дахом. Стиснуте між двома масивними будівлями, без жодної вивіски або знака, це місце здавався геть неприглядним та вбогим. Після війни для ляльок були організовані спеціальні центри, які допомагали їм знайти роботу та житло. Деякі агентства пропонували значно кращі умови, ніж Біргер, але і вартість їх послуг була вищою, а черги довшими. До того ж, плани Лісбет відрізнялися від планів більшості ляльок, тому скромність агентства та запропонованих їй умов, аніскільки її не турбувала.
Біргер не збрехав, і Лісбет справді отримала крихітну кімнатку на другому поверсі. Маленьке ліжко було втиснуте між високою дерев'яною шафою і обдряпаним підвіконням, на якому стояв потрісканий горщик із сухою рослинністю. Здається, колись це була м'ята. Крізь відчинене вікно тягнувся білий блискучий промінь місячного світла, а з нічних вулиць лунали весела музика та гучні голоси. Розпиваючи солодкий ель у шинках, люди голосно розспівували пісні, вже котрий місяць поспіль святкуючи завершення війни.
Загорнувшись у ковдру та підігнувши ноги, Лісбет тулилася на маленькому ліжку. Схиливши голову на бік, вона мовчки розглядала павутиння тріщин на білій стелі. Ляльки не мають такої гострої потреби у сні, як люди. Під час воєнних походів, її загін міг тижнями просто йти вперед, не зупиняючись ані на перепочинок, ані на техогляд. Але коли вона заплющувала очі та входила у режим сну, процес роботи механізмів уповільнювався, енергії витрачалось менше, а голоси навколо вщухали. І вона бачила сни. Не мусила, але бачила.
Лісбет підвелася з ліжка, і поправила нічну сорочку. Все, що в неї залишилось після війни ‒ старий шкіряний саквояж. Там вона зберігала найцінніші свої речі: згорток із кресленням, потерті книги у м'якій обкладинці та декілька пожовклих фотокарток. Її воєнну форму забрали, натомість їй видали темно-зелену вовняну сукню, із багряними плямами на спині, та довге брунатне пальто із латками. Замість солдатських чобіт ‒ пара обшарпаних туфель на невеличких підборах, які грозилися от-от поламатися. Неначе всі ці роки вони жила як міщанка, а не воювала на фронті. Пару шкіряних рукавичок Лісбет знайшла на вулиці, коло смітника, і вирішила залишити собі. Нічну сорочку їй люб'язно надав Біргер. Лісбет мовчки прийняла «подарунок», не питаючи, звідки у Біргера взагалі знайшлася жіноча нічна сорочка, враховуючи той факт, що жив він, як виявилося, сам.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Щоденник порцелянової ляльки
FantasíaЦе історія дівчини на ім'я Лісбет. Дівчини, створеної із порцеляни та заліза. Переживши десятирічну війну, Лісбет твердо вирішує відшукати свою родину та повернутися додому. У супроводі чоловіка на ім'я Торн, вона вирушає у подорож через всю країну...
