Мій шкільний ворог - Чон Чонгук

Знову в будинку ворога

- Айй - пролунав гучний крик. Я розплющила очі і глянула на Чона.
- Чонгук, ти як? - швидко підвелася. Чонгук спробував встати, але не зміг.
До нас підбіг тренер і почав оглядати ногу Чонгука.
- Скоріш за все - це вивих. Відведіть його в медпункт - Дехві і ще декілька хлопців з нашого клубу взяли Чона по під руки і понесли в медпункт. Я схвильована побігла за ними.
- На вигляд, як сильний вивих щиколотки - зробила заключення медсестра.
- Я поки накладу тобі цю пов'язку, а так, то потрібно поїхати в лікарню і зробити рентген. Треба переконатися, що у тебе немає тріщини чи перелому. Зараз тільки викличу таксі...
- Не переймайтеся - зараз приїде мій водій і відвезе мене в лікарню - посміхаючись сказав Чонгук.
- В такому разі... Джина, поїдеш з Чонгуком в лікарню? - спитала медсестра.
- Так, звісно - опустивши голову сказала я. Це моя провина в тому, що зараз відбувається.
- От і добре - хлопнула в долоні медсестра і сіла заповнювати якісь папери.
Чонгукові подзвонив його водій і ми всі дружньо винесли Чонгука на двір і посадили на заднє сидіння ( до речі, я все ще була в костюмі для тхеквондо і в куртці. Зима ж на вулиці).
- Мені точно не варто їхати з вами? - спитав у мене Дехві.
- Ні, не варто. За мене є кому попіклуватися - підморгнув мені Чонгук. Чесно, було дуже соромно дивитися Чону в очі.
- Подзвониш мені, як приїдеш додому! Візьми - простягнув пакет Дехві. В ньому був мій змінний одяг.
- Дякую Оппа, я тобі потім подзвоню - обняла я друга і закрила дверцята машини.
Ми спокійно рушили з місця, проте я не знала куди подітися. Я переживала за Чонгука.
-...Чонгук, пробач! Я чесно не навмисно це зробила - не піднімаючи голови сказала я. У мене на очі почали навернутися сльози.
- Не переживай ти так, все буде добре. Ей, ти що, плачеш? - здивовано сказав Чонгук.
- Я не плачу, просто очі сльозяться - швидко витерла долонею свої щоки.
- Точно, точно, я бачив. Невже, ти так сильно переживаєш? Може я тобі..
- Не мели дурниць! Звичайно ж я хвилююся, ти ж через мене отримав травму - випалила я.
Ми під'їхали до лікарні водій Чонгука допоміг йому підвестися і провів нас до входу. Ми посадили його на візок і дальше я вже сама повезла його на потрібний поверх.
Найгірше, що може бути - це чекати на результати рентгену (поки Чонгукові робили рентген, я встигла переодягнутися). Таке враження, що саме сьогодні половині міста закортіло, щось собі зламати - черга була досить величенька. Я сиділа і ще більше себе накручувала. Хоча й сама декілька раз підвертала ногу через необачність і можу сказати з точністю, що нічого серйозного ніби немає, проте в даний момент постраждала інша людина.
- Містер Чон! Результат рентгену вже готовий. Будь ласка, пройдіть в кабінет.
- Я тебе тут зачекаю - тихо сказала я.
- Ні, заходь зі мною. Будь ласка - я не змогла йому відмовити і тому зайшла в кабінет.
*кабінет травматолога*
- Результати вашого знімку хороші. Ніякого перелому чи тріщини не виявлено. Як я і казав - вивих щиколотки - говорив з Чонгуком лікар.
- Я вам випишу усі необхідні медикаменти. Думаю, ви знаєте, що повинні максимально знерухомити ногу, як мінімум на місяць?
- Звичайно! Дякую Вам лікарю!
- Немає за що. Приходіть до мене через місяць! А ви - звернувся до мене травматолог.
- Добре попіклуйтеся про свого хлопця - кинув лікар і я почервоніла. Навіть не стала заперечувати, просто мовчки поклонилася і вивезла Чона з кабінету.
Чонгук повернувся до мене і почав посміхатися.
- Не дивись на мене так! Це нічого не означає - закотила очі я, але в душі відчула тепло.
Ми під'їхали до будинку Чонгука і на подвір'ї нас зустріла місіс Чон.
- Чонгук, ти як? - схвильовано сказала мама Чона.
- Матусю, не переживай! Це всього лиш вивих. Не перший раз травмуюся - заїжджаючи (на візку) в будинок сказав Чонгук.
- Місіс Чон.... пробачте! Це моя провина в тому, що з Чонгуком це трапилося - майже плачучи сказала я.
- Нічого страшного! Я впевнена, що це трапилося не навмисно. З Чонгуком все буде добре - погладивши мене по голові сказала місіс Чон. Ми направилися і аптеку, що була через дорогу.
- Візьму на роботі вихідні і буду наглядати за Чонгуком - сказала його мама. В цей момент мені стало ще більше соромно. Я стільки незручностей принесла їхній сім'ї. В цей момент мене переповнювало почуття провини і я ні секунди не вагаючись, сказала:
- Місіс Чон, не потрібно - вигукнула я. Вона здивовано на мене глянула і я продовжила:
- Я за ним сама догляну! Буду слідкувати, щоб Чонгук вчасно приймав усі лікарства. Тим більше, у нас з наступного тижня канікули - ми зайшли в аптеку.
- Якщо ти наполягаєш, то добре - місіс Чон підійшла до каси і вже хотіла розраховуватися.
- Зачекайте! Я сама все оплачу. Будь ласка, дайте мені можливість зробити це - сказала з посмішкою я.
- Джина, мені ж не зручно так - промовила мама Чонгука.
- Все добре, дякую, що дозволили мені це зробити - сказала я і швидко зайшла в будинок.
*Автор*
Місіс Чон так і залишилася стояти на подвір'ї. Вона щасливо посміхнулася і пішла дальше по справах.
*Автор end*
Я акуратно зняла взуття і пройшла у вітальню. На м'якому диванчику сидів Чонгук і дивився, щось в своєму телефоні.
- Джина, ти ще тут? А я думав, що ти вже поїхала додому - радісно сказав Чон.
- Ні, я всього лиш ходила в аптеку. І до речі, до того моменту поки ти не одужаєш - я буду тобі допомагати.
- Справді?
- Так - посміхнулася я і почала розпаковувати мазь.
- Я зараз повернуся - сказала я і пішла на кухню за льодом.
- Ось тримай! Це має трохи зняти припухлість. Посиди так пів години, а потім прикладемо мазь - впевнено сказала я, попутно покладаючи під ногу Чона подушку.
- Ого, а я бачу, ти знаєш, що робиш - здивовано сказав Чон.
- Звісно, я ж не вперше з таким стикаються. Як ти там казав? Ага "роззява"? Така роззява, як я, часто травмується - зі смішком видала я.
- І це сказала людина, яка записала мене в телефоні, як "Кріль" - хмикнув Чон.
- Ти мені тут стрілки не переводь!
- Ні ні, мені от стало цікаво. Треба це вияснити прямо зараз. Чого це ти мене так записала? - допитувався Чон. Мені було соромно таке озвучувати тому я повернулася в іншу сторону. Мої щоки покрилися рум'янцем.
- Обіцяєш, що нікому не скажеш? - все ще в такому положенні говорила я.
- Так - серйозно сказав Чон, хоча насправді, в середині його веселило це все.
-... Просто, коли ти смієшся, то дуже схожий на кролика. Одного разу, коли ти сидів у класі і їв соломку, я помітила, що це дуже схоже на те, як кролики їдять траву. А оскільки, ти мене дратував, у мене в голові з'явилися така кличка - випалила я.
- Нічого собі! В тебе аж ціла історія. Значить кажеш, що спостерігала за мною.
- Що? Звісно ж ні. Ти усе перекрутив. Я просто випадково це помітила - ще більше почервоніла я. *Джина, спокійно! Опануй себе врешті решт*.
- Ага ага! Ти сказала дратував? Значить, я більше тебе не дратую?
- Я ще подумаю над цим питанням.
- Діти, ви не голодні? - якраз в цей момент зайшла місіс Чон.
- Ні, дякую...
- Так мамо, будь ласка, приготуй щось, якщо тобі не важко - крикнув Чон і місіс Чон пішла на кухню. Я гнівно глянула на Чонгука.
- Що ти на мене так дивишся? Ти ж нічого не їла! Подивися на себе, скоро буде кістки видно - стурбовано сказав Чонгук. Мені аж приємно стало, що він переживає за мене.
- Півгодини вже пройшло, пора накладати мазь - я взяла мазь і подала Чонгукові.
- А ти не хочеш мені допомогти? - спитав Чонгук.
- Що? Я ще й мазь тобі мазати повинна? - мене переповнювало легке роздратування.
- Ну Джина~я, будь ласочка. Мені важко дотягнутися. Попіклуйся про мене - зробив жалібні очі Чонгук і я не змогла встояти.
- Ладно - я забрала подушку з під ноги Чонгука і поставила її собі на коліна. Відкрутивши тюбик від мазі, я вичавила її і акуратно почала втирати. Я старалася все робити обережно, щоб Чона нічого не заболіло. Він спостерігав за кожним моїм рухом і не спускав з мене очей. Коли я закінчила, то хотіла закрити мазь, але ніде не могла знайти кришечку. Я поставила ногу Чонгука на подушку і пішла їх шукати.
- А ось вона де - кришечка лежала прямо біля Чонгука. Коли я нахилилася, щоб взяти її, Чонгук різко повернувся до мене і поцілував у щоку.
- Дякую, що допомогла - серце різко забилося і я не знала, що мені робити. З того шоку, я швидко закрутила мазь і втекла в туалет.
Я приклала руки до серця і не могла заспокоїтися. *Джина, це знову повторяється. Ти не повинна піддаватися!* Я вмилася холодною водою і вийшла з ванної кімнати. Зовсім розгублена та збентежена, я і не помітила, як мене гукнула мама Чонгука.
- Джина, усе добре? - схвильовано спитала місіс Чон.
- Так - я оглянула вітальню, але Чонгука не було. Місіс Чон помітила, що я бігаю очима по кімнаті.
- Чонгук пішов до себе переодягнутися. Бери ось цей піднос і йди до Чонгука в кімнату. Поїжте трохи! Чуть не забула! Кімната Чонгука на другому поверсі - одразу перша кімната.
- Обов'язково! Дуже Дякую Вам!
Я пішла в сторону сходів і заповільнила крок. Я старалася стабілізувати серце, яке все ще сильно калататло.
Коли я зайшла на другий поверх, то помітила, що його двері були відкриті на розпашку. Я зупинилася, вдихнула на повні груди.
- Можна зайти - з кімнати долинув схвальний голос і я зайшла. Поставила їду на столик і почала розглядати кімнату.
- Я вже думав, що ти втекла - тихо сказав Чонгук.
- Більше так не роби...будь ласка - так само тихо відповіла я.
- І чому це?
- Мені не подобається, коли порушують особистий простір, тим більше, якщо це чужа людина.
- Чужа людина? Ми з тобою вже стільки пережили, а я все ще чужий тобі. Хоч би раз мене другом назвала - знову по дитячому надув щоки Чон.
- Ти образився? Серйозно? - я засміялася і почала рухати Чонгука за плече.
- Так, я образився - все ще "ображено" відповідав Чон. Я не змогла втриматися і почала мнути його щічки.
- А так? - засміялася я.
- Ладно, так і бути, я вибачаю тебе - усміхнувся мені Чонгук. Раптом, я підняла голову і здивовано глянула на стіну...

Вибачте за затримку💜 Незабаром вийдуть нові глави! Приємного читання!💕