Storu of my life...

•13• Знущаєтесь?

«Я була у красивій голубій сукні, на мої плечі спадали милі, великі кудрі які сяяли блиском на сонці. Я потрапила на бал. Спускаючись сходами я відчувала як усі погляди були приковані до мене, усі почали шептатися між собою обговорюючи мене. Це таке прекрасне відчуття коли ти відчуваєш на собі заздрість та бажання, но на мене щось тяжке стрибнуло, від чого мені стало складно дихати. Мені здавалось що вот вот і я задихнусь»

- Ніка, прокидайся, свинка вредна, пора в школу, ееей. - хто б сумнівався це всього лиш Кріс який стрибав по мені. Але ж він кабанчик.
- Всьо, всьо, встаю, тільки злізь з мене а то я тебе зараз грохну.
- Ой, які ж ми злі. Уті-путі, маленька принцеса притворяється злою. - він тіскав мої дочки після чого залився сміхом, вважаючи мене смішною і безпорадною. Поки він реготав я зловила його "дружка" в кулачок і трішки зжала.
- Ще раз вирвеш мене із мого світу мрій, ти свого "друга" більше не відчуєш. - поцілувавши братика в щічку я посміхнулась і поспішно попрямувала у ванну, робити ранкові процедури.

Уффф, походу у інших стає традицією мішати моєму сну, я ж в цей час така мила (вроді) і нікому не мішаю. Вот для чого це робити, га?

***

Ми з моєю вредіною звісно ж все-таки запізнились на урок, ранок не вдасться якщо у ньому не буде приємної їжі, тому ми заїхали у наше улюблене кафе і смачно поїли.

У класі нас зустрів розлючений погляд історика, Валентина Петровича, він нас вичитав і дозволив сісти на свої місця.
- Де тебе носило, навіть я соізволив прийти на перший урок, знущаєшся? - возмущенію Алекса не було границі.
- Ми заїхали поснідати, без цього ніяк.
- Ей, могла і мені чогось привезти.
- Наступного разу я подумаю над цим. Чесне піонерське.
- Да ну тебе. Привіт, я Алекс, а тебе як звати красуне? - малеча привернула його увагу, він протягнув їй руку.
- С...Саша. - мда, по її очах було видно як у неї слюнки потекли після того як він поцілував костяшки її пальців.
- Руки прибрав, моє золотце. - я вдарила його по пальцях і обняла свою кісу.
- Так, задні парти, я бачу ви сильно розумні. Розкажіть мені про політичні партії початку XX століття. - починається.

На перерві я, Саша і Алекс обідали разом. Цим голубкам було так весело що вони й не звертали уваги на мене.

До їдальні заходять старшокласники, Кріс зразу вловив мій погляд і пішов у мою сторону. Я сказала цій парочці що мені срочно потрібно до вбиральні, попутно збираючи свій обід на один піднос. Брат був надто близько тому я залишила все як є і погнала до виходу, він гнався за мною через всю школу, і коли наздогнав, затолкав у чулан. Я опинилась прижатою до стіни.

- Так нечесно, це насильство над дітьми, за це є стаття! - мені здавалось що я дуже переконлива і грозна.
- За те що ти зробила зранку, ти получиш.
- Я всьо мамі розкажу, відпусти.
- Я тоді розкажу мамі що ти на гонки ходила.
- А я скажу що це ти мене покликав, В мене є докази.
- Тоді я не скажу тобі де і коли будуть наступні.
- Ладно, здаюсь, тільки відпусти. Я більше так не буду, обіцяю. Ти ж мене любиш, правда? - в любій ситуації де я чую що Кріс виграє або мені піздєц я починаю підлизуватись.
- Ооо ні, цього разу на мене твої милі очки не подіють, ти наказана.
- Ну Кріс, не починай.
- Тобто позбавляти і погрожувати мені моїм ж достоїнством тобі можна, а мені мститись ні?
- Неа!
- Ах ти ж сучка. - він закинув мене на плече і почав швидко крутити, а в кінці сильно вдарив по попі. Незнаю чому но я його люблю, але відімщу.
- Чекай помсти.
- Ага, звісно.

Далі буде....(но це не точно) ❤️
Чекали продовження? Взагалі пам'ятаєте цю історію? Надто скучно? Чи мені здається. Захотісь повернутись із чогось милого та кумедного, но далі я хочу чогось гарячого, ви ж не проти?