Намджун це знає

633 34 10
                                    

Намджун з насолодою думає про темряву гуртожитку, яка зараз повинна там бути навіть у найменшій шпарині. Те крісло в студії ніяк не замінить рідненьке ліжечко, тому він вирішив все ж повернутися додому.

«Головне – відчинити двері тихо», - на мить з'являється в голові Джуна. Ну звісно, він же не хоче перебудити всіх? Тоді йому не просто докорятимуть за пізні повернення, а ще й за акуратність слівце замовлять.

Докладаючи найбільших зусиль, Намджун якомога акуратніше заходить досередини. Двері блокуються, і лідер Бантан вже очікує поринути в блаженну тишу та темряву. Раптом подразнені моніторами комп'ютерів очі натикаються на світло, що так і сяє зіронькою з кухні. Хто це там такий безсмертний? Між іншим, у них завтра підйом о пів на сьому і мінімум п'ять годин репетицій.

Зате усюди тихо. Але це зовсім не заспокоює: на кухні сидить хтось один, бо було б там декілька людей, вони хоча б тихо, шепотом, проте говорили. Намджун сподівається, що все не катастрофічно погано. А це щось точно погане: один з мемберів BTS сидить на самоті о другій годині ночі в цілковитій тиші.

- Сокджин-і? – дивується Намджун уже на кухні, помічаючи свого найближчого одногрупника. Кого-кого, але його він сподівався побачити тут найменше.

Джин моментально напружується, випрямляючись на стільці. Складається враження, мов Джун зараз його щонайменше із запалом допитуватиме. Хоча в такому стані він лише хотів трохи обіймів і кілька поцілунків, але, здається, це зачекає.

Коли Намджун сідає поряд, тиша ламається під невпевненим коротким кахиканням старшого.

- Ти був до цього часу в студії? – Джин намагається звучати природно, ніби нічого дивного в цій ситуації зовсім нема. Молодший його «природність» відчуває наскрізь, і це йому аж ніяк не поліпшує настрою.

- Ти ж знаєш, Джин-і, - Намджун спокійно відповідає й уважно слідкує за реакцією Сокджина. – Я попереджав, що буду в студії, доки не дороблю першу частину треку.

Джин прискіпливо вдивляється в темні очі свого хлопця, намагаючись знайти щось. Хоча б якусь маленьку дрібничку, за яку можна зачепитися.

- Можеш, будь ласка, наступного разу попереджати, що прийдеш пізно? – Сокджин помітно нервував, але чому Намджун все ніяк не здогадувався. Та що тут врешті-решт сталося?

Коли він відчуваєWhere stories live. Discover now