Вампірський договір

#1

-Лана чекай!
-Ларія не кричи!
-Вибач.
-Що ти хотіла?
-Може я хотіла... ПІТИ З СВОЄЮ НАЙКРАЩОЮ ПОДРУГОЮ В КЛАС!
-НЕ КРИЧИ НА МЕНЕ!
-ЦЕ ТИ НА МЕНЕ НЕ КРИЧИ!
*дівчата почали ржати*
-Пішли в клас Лана.

* Лана.

15 років. Старша від мене на декілька місяців. Вчимося в одному класі. Хоббі - їсти. Моя найкраща подруга.
Зовнішність звичайна. За ростом і вагою практично однакові. Темне волосся і зелені очі. Мама за кордоном, живе з бабусею, часто приходить тьотя. Саркастічна дєвочка. Характер УЖАС.*

Ось її арт.

Ось мій арт.

•••
-Пішли в клас Лана.
- Ходи.
*Зайшли в клас*
- Дівчата привіт!
-Привіт Селена! - сказала ми одночасно.
*після 1 уроку по дорозі до класу фізики*
- Слухай Лан ти сьогодні зможеш після школи погуляти?
-Не знаю.
-Ясно...значить мені самій прийдеться подивитись ту таємну кімнату.
*під ніс*
-Що? Яку таємну кімнату???
- Ніяку!
-Кажи Ларія!
-Окей! Я знайшла потаємні кімнати в 3 місцях. Ці кімнати по фасону дуже схожі, але вони в різних місцях.
-Я попрошу в тьоті або бабусі і напевно піду з тобою іх подивитися.
-Ні!
-Тоїсть ні?
-Перша кімната...
-Ну?!
-В мене дома...
-Що?!
-Якщо ти хочеш їх роздивитися то треба їхати до мене на ночівлю, бо все таки я в селі живу.
-Але ж ми можемо подивитися кімнати в місті.
-Не можемо.
-Чого?
-Бо я замітила, що кімнати пронумеровані. І перша в мене вдома.
-Тоді я попрошу приїхати до тебе.
-Але ж ти казала, що тобі вже не дозволять до мене приїхати, бо то в селі.
-Ну заради цього я дуже постараюсь.
-Може нехай моя мама твоїй бабусі подзвонить.
-Це може спрацювати.
-Але треба причину.
-Ага...
-Я знаю.
-Що?
-Сьогодні Брюс буде їхати в нічну зміну. А Віл і мама в Москві. Скажу, що мені страшно самій і попрошу маму, щоб вона попросила твою бабусю, тебе відпустити до мене.
-Хороший план.
-Я знаю.
*після розмови з моєю мамою*
-Ну що?
-Сказала, що зараз подзвонить до твоєї бабусі.
-Добре.
*після школи*
-Йдем до мене.
-Ок.
*Вдома у Лани*
-Бабусю, я вдома.
-Добрий день - привіталась я.
-Ларія, доню, привіт. Як давно я тебе не бачила. Проходь поп'єм чайку.
-Добре, лиш роззуюсь.
-Я пішла ставити чай.
*на кухні*
-Бабко Лізо, вам дзвонила моя мама?
-Так Ларія, поп'єм чай і допоможеш Лані зібратись.
-Добре.
*в кімнаті Лани*
-Лан в тебе є ліхтарик?
-Навіщо?
-Вдруг пригодиться. У мене немає вдома.
-Добре зараз візьму.
*після того як вони зібрали речі і пішли*
-Ходи не автобус.
-Ок, тільки я не маю поміняних грошей. Позичиш?
-Окей.
-Дякую Ларія.
*в автобусі*
-Лана куди сідаємо?
-Думаю, на ці(показую на самі перші 2 сидіння)
-Ок.
*сіли*
-Як думаєш, в нас сьогодні получиться дізнатись, щось про ці кімнати?
-Думаю, шо так- впевнено сказала я.
*зайшла старенька бабка і дівчинка з нею*
-Не затримуйте чергу, або заходите або ідіть. - прокричав водій бабці.
-Почекай. -сказала я Лані.
Я встала і підійшла до бабусі допомагаючи їй з сумками. Потім я взяла дівчинку за руку і допомогла зайти.
-Дякую, доню. -хриплим голосом сказала вона.
- Нема за що. - усміхаючись сказала я - сідайте. (показала на місце де мала б сидіти я.)
-Нехай Мія сяде. - Сказала вона беручи за руку маленьку дівчинку, що стояла біля неї.
-Нехай ця маленька зірочка сяде там де я, а ви біля неї. - встаючи сказала Лана.
- Дякую дівчатка. (усміхнулась)
-Нема за що. -сказали ми.
Ми озернулись і побачили, що майже весь автобус пустий. Всі люди які були в автобусі сиіли позаді і лише ми з Ланою стояли спереді. Ви запитаєте чому ми не сіли на вільні місця? Тому що наше село близько. Їхати кілька хвилин. Якщо сядемо то потім буде стільки людей, що не можна буде вийти
*бабуся і дівчинка сіли*
-Дівчатка як вась звуть?
-Ларія. - усміхнулась я.
-Лана. - теж усміхнувшись сказала подруга.
- У вас особливі імена. Ніде у світі немає таких. Ви теж особливі.
-Дякую. - одночасно сказали ми.
- Ларія нахились до мене. - сказала вона.
*нахилилась*
*взяла мене за щоку і подивилась прямо в очі*
-Твої очі. Вони особливі. Настільки, що ти не можеш навіть собі уявити. Коли ти сумуєш чи чимось стривожена вони стають голубими. Зараз ти слухаєш мене і можеш подумати, що я ненормальна, але заперечити той факт, що мої слова правда ти не можеш. Ти особлива. І зовсім скоро ти це зрозумієш.
Вона відпустила мене і я стала там де була. Вона сказала це дуже впевнено. І я повірила їй.
-Лана тепер ти нахились. - промовила вона.
*нахилилась*
Вона взяла Лану за щоку і погладила сказавши:
-Лана чому ти брешеш їй? Вона заслуговує знати правду. Вона відкрила тобі справжню себе, а ти їй ні. Сьогодні ти маєш їй сказати.
-Але ж я їй відкрилась.
-Я все бачу, ти мене не обдуриш.
-Я.. скажу їй.
- Що скажеш?-з цікавістю запитала я.
- Не тут. Скажу у тебе. - відповіла Лана.
Бабуся відпустила Лану і вона піднялась. Вона була дуже здивована. Я теж. Але наші роздуми ми відклали на другий план, адже в автобус зайшли вони...
•●•●•●•●•●•●•●•●•●•●•●•●•●•●•●•●•●•●•●•●•●•●•●•●•●•●•●
Мої любі, як у вас справи? Спожіваюсь все добре. Вам сподобалась глава? Якщо не важко напишіть в коменти. Мені дуже важлива ваша думка. Завтра випущу нову главу. Люблю вас❤
Слово своє вам напишу, а ви чекайте нову главу❤