-Ларія, допоможи! – прокричав Люцифер, коли я відкрила двері.
-Що? Звідки ти знаєш де я живу? І взагалі, що ти тут робиш? - здивовано запитала я.
-Немає часу ти йдеш з нами, ти маєш допомогти нам повернутись! – сказав Діно ледь не зриваючись на крик.
-Про що ви говорите? Повернутись куди?
-Ларія чому ти кричиш, хто прийшов? – трохи занепокоєно запитала Лана.
-Лан вони схоже напились, таке мелять.
-Ти не розумієш. Пророцтво збувається. Твої очі. Вони приведуть до порталу. – Люцифер здавався дуже серйозним.
-Ем... ви здуріли? Бачиш Лан вони трохи не в собі. –сказала я Лані.
-Лар... вони правду говорять... - відповіла Лана.
-Звідки ти знаєш? – запитала я, а потім побачила її погляд і зрозуміла. – стоп... якщо це правда, то.. я є в якомусь пророцтві?
-Саме так. – відповів Діно.
-Давайте так. Заходьте в дім, зараз все мені розкажете і поясните. – сказала я запрошуючи хлопців в дім.
Через 5 хвилин.
-СТОП СТОП СТОП! Ви кажете, що наше місто – Омінем, зв'язане з іншим містом Альба про яке ніхто не знає, адже там живуть вампіри, і єдиний шлях туди через якийсь портал, який кожного місяця змінює своє місце і рухається по Омінему і Альбі, а ще ви кажете, що є ще один портал, який можу відкрити тільки я, і Лана має мені допомогти, бо в якомусь пророцтві сказано, що ми маємо знову з'єднати два міста, ну і саме найголовніше, ви вампіри, які не п'ють кров, адже вам дали якісь таблетки і ви живете 1000 років, але без їжі. Нічого не забула?! – знервовано прокричала я.
-Ні. – спокійно сказав Люцифер.
-Нічого. – теж спокійно сказав Діно.
-Лар заспокойся. Вони кажуть правду. Але панікувати не треба. – заспокоювала мене Лана.
-Панікувати? Я не панікую, це просто вони надто спокійні.
-Ну звісно ми спокійні, це ж не ми записані в пророцтві. – сказав Діно.
-Діно! – крикнув Люцифер.
Я подивилась на них і сіла.
-Ти правий. На нас з Ланою велика відповідальність. – сказала трохи сумно я.
-Слухай, ми тут застрягли, тому ми вам допоможемо. – сказав Люцифер.
-Дякую. – усміхнувшись сказала я.
