Я змінюся, ось побачите(Закінчено)

20Кінець20

Але це виявилась не просто книга а щоденник Мей. Записи почали вестися 2.5 роки тому. День-у-день вона розповідала як над нею знущаються однокласники а інколи і б'ють. Читаючи це сльози наверталися на очі, я думаю чому я її не захищав, чому я про це не знав, чому я її раніше не знав її. І ось я бачу один доволі знайомий мені день, який змінив моє життя. Вона описує це так:

Привіт дорогий друже.
Сьогодні нарешті останній день навчання, хоча б декілька тижнів я не побачу їх всіх. Нарешті я відпочину від їхніх образ, а синці зійдуть. Якось переживши день я вже збиралася йти додому, аж тут мою увагу привернула група підлітків. Я давно знала їх всіх, а особливо добре хлопця Пак Чонгука.
Одного разу він мене навіть врятував, коли з мене знову знущалися однокласники в їдальні і облили виноградним соком він заступився за мене накричав на них, хоча він розумів що в спокої його після цього не залишуть. Потім відвів в туалет і дав свою кофту, яка хоча і була на два розміри більша, але це вистачило мені щоб піти після уроків додому сухою та переодягнутися. Наступного дня я намагалася віддати йому кофту, але він мене навіть не згадав. Та я до сих пір зберігає її в надії на те що зможу її повернути.
Я спостерігала за ними, аж тут я побачила як до нього підійшли декілька хлопців взяли під руки і кудись потягнули. Відразу відчувши що тут щось не ладно, я пішла слідом за ними. Вони завели його навчальний корпус я ж вирішила не заходити, а спостерігати за всім через вікно. Я побачила що вони прив'язали Чонгука до стільця. В цей момент я дуже злякалася, тому вирішила все записати на телефон на всякий випадок і це стало в нагоді. Вони почали бити його, я ж залишила телефон на вікні і побігла за вчителем. Сказавши що в кабінеті ніби то закрилися двері, я попросила його відчинити. Він пішов і застав цю картину. Але я дуже здивувалася коли замість того щоб покарати реальних злочинців вчитель хотів покарати Чонгука. Тому я надіслала на його email відеозапис яку зробила, підписавши тільки одне "Нікому не говоріть що це я" після цього інциденту Чонгука я більше не бачила і так і не віддала йому кофту.

Далі записи ведуться рідше, інколи вона згадує про мене, і пише що не може забути. Сьози знову підступили на очі. Чому вона про це не сказала? Чому? Але я продовжив читати, і ось запис першого дня навчання.

Уявляєш він повернувся. Розумієш Пак Чонгук повернувся.
Я вже на сьомому небі від щастя. Спочатку я побачила його на коридорі школи,але подумала що знову переплутала та коли я зайшла в кабінет і побачила його очі то я на 100% була впевнена. Він дуже здивувався коли я назвала його ім'я і попросив про це нікому не говорити. Боже це наш перший спільний секрет, я хотіла йому розповісти що це я йому допомогла, але йому хтось подзвонив. Я зрозуміла що це можливо його дівчина, тому вирішила не зачіпати минуле і просто пішла. Весь день я думала і картала себе за те що я йому не розповіла все, але сьогодні я йду на вечірку як не дивно Джейн позвала мене. Щож, сподіваюсь я хоч раз відпочину.

Але ти не відпочила. Моя дівчинка, як я по тобі сумую.
Далі вона писала про те що сталося, яка вона щаслива зі мною. Та те що я їй подобаюся. А в день коли вона дізналася про те що я почав зустрічатися з Джейн. Я побачив листок щоденника з плямами та лише слова.

"Я справді тебе кохаю..."

Який же я був сліпий та дурний. Чому я обрав Джейн? Чому я обрав її, а не Мей? Чому? Це я винен, тоді б нічого не сталося.
В мене знову стався нервовий зрив, на мій крик прибігли батьки, та почали заспокоювати. Але це не допомагало тому мама сколола мені заспокійливе прописане лікарем і викликала швидку. Мене забрали в лікарню...

(Далі зі слів автора)

Чонгука привезли в лікарню, та прив'язали до ліжка. Лікар констатував нервовий зрив, весь час навіть під дією ліків він виривався. Кричав що піде до Мей, що хоче її побачити. Тому лікарі порадили батькам відправити лікувати Гука до Психіатричної лікарні. Батьки спочатку не могли цього прийняти, що їх єдий син псих. Але поглянувши на його стан упевнелись що це єдиний правильний варіант.
Пройшло три дні перебування Гука в психлікарні. Йому не кращало заспокійливі препарати діяли недовго тому йому збільшували дозу. Одного дня до нього прийшли батьки. Йому вкололи заспокійливе тому він тихо лежав на ліжку. Весь блідий з темними кругами під очима.

М- Синку ти як?
Ч-...
Т-У нас для тебе хороша новина.
М- У тебе скоро з'явиться братик або сестричка.
Ч-...
М-Гукі тобі дещо передала мама Мей.
Почувши це ім'я Гук здригнувся і перевів очі на батьків.
М-Ось.
Вона дістала з сумки кофту. Ту саму спортивну кофту яку Мей мала йому повернути. Він привстав від чого санітари напряглися, та взяв її з рук матері. А потім просто прижав її до грудей і заплакав. Весь час повторюючи тільки одне:

"І я тебе кохаю Мей"

Ось і закінчився цей фанфік, можливо трохи трагічно. Але життя не передбачуване, і хеппі-ендів вистачає не всім.
Тому зараз ми зберемо всі сили і відпустемо цих героїв та перейдемо до інших.
Тому я вас попрошу написати про що ви б хотіли прочитати далі. Який жанр( містика, комедія, романтика, трагедія) вид(омегавегас, слеш чи звичайний) та з ким саме.
Чекаю ваших ідей.
А поки що не плачте, я вас всіх обожнюю та лю лю лю.😘😘😘

З любов'ю Black_Jack_2204