Миті, яких не було

Другом твоїм

Якби колись сказала ти мені

Чомусь зараз шкільні роки не видаються такими вже... паскудними? Згадується хороше й не зовсім. Тепер здається, що він міг би вирішити ті проблеми набагато швидше. Безболісніше. Без жертв і наслідків. Гаррі зітхає. Міг би багато що змінити.

Міг би.

Герміона всміхається. І щось усередині тріпоче. У грудях, трохи нижче серця тягне солодко і болюче водночас.

Стати твоїм човном,

Якби колись, то взяв би я тебе

І на волю поплив...

Гаррі відводить погляд. На мить. І знову дивиться на неї.

Чомусь хочеться, щоб тепер Герміона не всміхалась так, як от зараз, нікому, крім нього. Шкільна подруга ніжно веде по обличчю своєї доньки – і Гаррі відчуває заздрість. І злість. І радість. Нестерпно хочеться щось зробити. Та він не знає що.

Якби колись сказала ти мені

Стати тінню вночі,

Якби колись сказала, я б не спав –

За тобою ходив, тайною жив би я...

Гаррі згадує шкільні роки й думає, що в нього був тоді шанс. Тоді, але не тепер. Не тепер, коли у них є сім'ї. Люди, яких вони кохають. Люди, з якими вони зійшлись раніше. У них є діти. Міцні зв'язки. Такі міцні, як ланцюги. Товсті, важкі ланцюги.

Буду завжди – ти так і знай –

Другом твоїм! Ну, і нехай!

Буду завжди – ти так і знай –

Другом твоїм...

Вони люблять своїх дітей. Дружать сім'ями, та це не те. Справді, не те. Гаррі кохав Джині. Міцно та сильно. Або він так думав. Або просто хотів, щоб це було так. Йому потрібно було когось кохати, бо Герміоні подобався Рон. Мабуть, і досі подобається.

Гаррі стежить, як Герміона підштовхує доньку до чоловіка й кілька секунд дивиться їм услід.

Якби колись дозволила

Стати твоїм вином...

Якби колись дозволила мені

Стати тілом твоїм...

Якби хоч раз сказала ти мені

Стати твоїм вином!

Якби дозволила мені,

Я б твою до країв душу споїв...

Собою!

– Скажи, Гаррі, ти про щось шкодуєш? – Герміона обертається.

– Так. Є дещо. – Тихо відповідає Гаррі.

Якщо відверто, то він шкодує про багато речей. Але є кілька, щоб він хотів змінити. Дуже сильно. Навіть, якщо це коштуватиме дуже дорого.

– Я іноді шкодую, що обрала Рона. – Вона говорить це без усмішки.

– Що? – Гаррі дивується. На мить здається, що перед ним несправжня Герміона. Бо це так схоже на його думки.

– Дико звучить, так? Просто... Я тебе ніколи не цікавила.

– Це... не цікавила?

– Знаєш, у школі мені подеколи здавалось, що я тобі навіть не подруга, а так... корисна знайома.

– Герміоно!

Буду завжди – ти так і знай –

Другом твоїм! Ну, і нехай!

Буду завжди – ти так і знай –

Другом твоїм...

– А хіба не так? – вона невесело сміється. – Наче непрохана у вашій з Роном дружбі. Зайвий елемент, який, коли зникне, навіть не будуть шукати. Чому твій погляд змінився, Гаррі? Ти тепер дивишся на мене! Тепер! Коли минуло стільки років!

– А це проблема? – думка приходить у голову раптово. Якби Герміона не хотіла нічого змінювати, то й не починала б говорити.

– Ні... Ні, не проблема.

Гаррі сміється. У грудях, під серцем щось солодко і болюче тріпоче.

Хочу тебе! Ти так і знай –

Хоч би на мить... Ну, і нехай...

У тексті використовується пісня гурту Океан Ельзи – Друг.