СЛІДОМ ЗА ТОБОЮ

3. Друг

Ніч огортала місто чорною вуаллю з легкого туману, розмиваючи обриси ліхтарів, що тремтіли жовтими плямами вздовж швидкісного шосе. У салоні масивного позашляховика пахло дорогим деревом, м’якою шкірою сидінь і ледь відчутними нотами чоловічого парфуму. Хлопець у чорній косусі впевнено тримав кермо, маневруючи з майже хижою точністю. Вузькі повороти здавались йому танцем — швидким, ризикованим, але контрольованим.

Крис Невський нервував. Незнайомі, тривожні імпульси ворушили свідомість і стискали серце. Вони дрібно віддавались у пальцях, які стискали кермо міцніше, ніж треба.
Олеся.
Ім’я виникло в голові з ясністю пострілу. Вперше в житті він так тривожився за когось іншого. Серце гупало в грудях, як чужий, незваний звук у тиші.

Позашляховик промчав крізь нічні вулиці елітного району, прокладаючи собі шлях серед лабіринтів вілл. Голос навігатора спокійно вів його до точки призначення. Ще один поворот — і перед очима виринає котедж, оточений масивним муром зі стриманим кованим оздобленням.

Він був настільки зосереджений, що якби ворота не відчинилися вчасно, міг би знести і їх, і паркан разом. Але охоронець вчасно підняв шлагбаум, мовчки. Чорне авто різко загальмувало, ковзнувши по гравію. Крис рвучко вийшов із салону, не зачинивши дверцята, й поспішив до входу.

Будинок виявився великим, але позбавленим показної розкоші. Одноповерхова споруда в теплих відтінках дерева й каменю мала якусь приглушену гідність. Широка веранда з дерев’яними лавами була залита світлом нічних ламп. Усередині — просторий хол, темні коридори з м’яким килимовим покриттям, що приглушувало кроки, і затишна вітальня з великим диваном кольору кави з молоком. Теплі жовті лампи кидали м’яке світло на стіни кольору топленого молока.

Крістіан був тут уперше, але рухався впевнено, майже інтуїтивно, наче вже бував тут десятки разів. Наче це був його дім.

У глибині будинку двері до спалень. Одна — з білими різьбленими трояндами на полотні — вирізнялася серед інших. Він зупинився, торкнувся холодної ручки, завмер. Потім зібрався й рішуче відчинив двері.

У будинку панувала тиша. Батьки Олесі кілька днів тому полетіли до Праги. Залишилась тільки охорона.

Крис не помилився.

Вона сиділа на широкому ліжку, підібгавши під себе ноги. Волосся вибивалося з недбалого хвоста, обличчя було в сльозах. В руках — ножиці, які тремтіли. Навколо панував хаос: розірвані фотографії, пошматовані постери, роздерті м’які іграшки, клапті одягу. Все лежало навколо неї, мов сліди бурі, що щойно вщухла.