Дві сестри та Принц

Глава 1.1. Незнайомець

Міський центральний парк був сповнений квітучим бузком усіх можливих кольорів та сортів. Вологе після короткого, не сильного дощу повітря мало насичений солодкуватий присмак і ніжний аромат цієї квітки. Бо саме за таких умов бузок розкриває всі свої таємниці.
Парк радів весні, кожною травинкою щасливо мружився під сонячними променями, де-не-де визираючими крізь пухнасті, багатоповерхові хмари.

Тому сльози на обличчі худорлявої дівчини-підлітка викликали якийсь дисонанс на такому яскравому тлі, змушували випасти із обійм чарівної травневої казки.
Карі очі її були зовсім червоними й дещо припухлими, маленькі груди під вільною і сильно запраною кофтиною - поривчасто здіймались у такт подиху. Тонкі плечі мілко тремтіли під коротким невисоким хвостом.

- Привіт. - На вже зовсім суху лавочку поряд із нею всівся хлопець десь приблизно її віку. Його очі були сховані під широкими дзеркальними скельцями сонцезахисних окулярів. Їй здалося, що то "авіатори", але вона була не впевнена, бо погано розбиралася у подібних речах. - Можна я тут посиджу?
Дівчина, яку звали Енні, скивнула, здивовано поглянувши на незнайомця, і поспішила відвернутися. Швидко витерла лице. Бо їй було не зручно. Адже далеко не новий одяг, хоч і чистий, але все-таки; волосся, стрижене власноруч, вдома, перед дзеркалом; жодного натяку на косметику чи бодай якийсь манікюр; до того-ж, вона не хотіла, аби хтось бачив її сльози. Дівчина знала, що її вбрання і зовнішність аж ніяк не сприяють випадковим знайомствам, тож дещо напружилась всередині.
У той час хлопець трохи пойорзав, всаджуючись зручніше і збираючись з думками. Про це свідчило ледь чутне шурхотіння грубих сірих джинсів і тонкого сіро-блакитного світшота із каптуром, хоча останнього за рахунок м'якої тканини було ледь чутно. А потім перевів погляд на Енні й запитав, уважно розглядаючи дівчину крізь скельця окулярів:
- Дозволь мені дізнатися, чому ти плакала? У тебе щось сталося? Ти добре себе почуваєш? - Голос незнайомця звучав занепокоєно. Його тембр був доволі звичайним. Енні неабияк здивували і увага до її особи, чого раніше у принципі не траплялося; і наявність у запитаннях хлопця дещо застарілих «мовних конструкцій», які сучасна молодь зазвичай не використовує, особливо під час знайомства із дівчиною.

Вона зовсім не розуміла, що відповісти, і загалом - як реагувати на незнайомця. У голові Енні закружляли запитання, на кшталт: "Хто він?", "Що йому потрібно?", "Може це якийсь жарт і він вирішив таким чином розважитись за мій рахунок?"...
Тому вона промовчала, намагаючись вигадати хоч щось, що буде схоже на нормальну відповідь.
- Будь-ласка, прошу, не лякайся. Я не буду жартувати, знущатися, чи ще якимось чином шкодити тобі. - Дівчина здивовано зморгнула, бо він наче прочитав її думки. А тим часом хлопець продовжував: - Я дуже люблю нашу країну і особливо це місто. Тому не хочу, щоби тут хтось лив сльози.
Ця відповідь була такою неочікуваною і чудернацькою, що Енні ледь стримала посмішку.
- Ти дивний... - почала вона, однак хлопець не дав їй договорити:
- О, повір, я зовсім не такий, як усі. - він зсунув темні окуляри на кінчик носа і з-під лоба зиркнув на неї веселими сіро-синіми очима: - Я особливий. І саме тому, на мою сором'язливу думку - як ніхто гідний стати слухачем твоєї історії!
Почувши фінальну частину його монологу, дівчина таки не втрималась і пирхнула у кулачок.
- Вибач, та ти з якого століття прибув? Із дев'ятнадцятого? - з усіх сил намагаючись не розреготатись, запитала вона.
Незнайомець підморгнув у відповідь і тепло всміхнувся:
- Ось так уже краще! Всміхайся частіше.
Енні стало зрозуміло, що він спеціально промовив ті слова, аби допомогти їй заспокоїтись й дещо розрядити обстановку. І це йому вдалося.

- То що сталося? - спитав він через деякий час, трохи потеревенивши з дівчиною на різні теми, аби дати їй час заспокоїтись та звикнути до себе. Та цим самим запитанням хлопець ненавмисно повернув Енні до реальності.
Замість відповіді вона запитала, стараючись приховати душевний біль, що після того новою хвилею накрив її:
- Ти впевнений, що хочеш це почути? Моя історія сумна. Такі речі зазвичай відомі всім, однак люди про них мовчать.
- Більш ніж...