І000 і Одне життя

Глава 6

Розбудив мене стук в двері. На годиннику 10:00, вперше я спала так довго...
-Лая, ми тут не ігноруй нас!
Прокричав знайомий голос за дверима.
Глянувши одним оком в дзеркало я відчинила двері в які беззупину хтось стукав.
-Привіт, ми тебе розбудили?-зайшовши в кімнату запитала Аврора.
-Нічого-позіхнувши відповіла я. За нею проскочила і Шарлота шо тримала в руках дві стаканчика з кавою.
Тільки я хотіла закрити двері як мій погляд зупинився на здивованому хлопцеві.
-Доброго ранку, Лая-він посміхнувся-А твої подруги дуже наполеглеві...-глянувши у сторону нових знайомих сказав він.
-Таак, добиваються свого, точніше достукуються-у відповідь посміхнулася я-Ти з пробіжки?
-Вгадала, гарного дня-він відчинив двері і зайшов у квартиру навпроти.
-Взаємно-я теж зайшла до дому.
-Це хто?-різко запитала Шарлота.
-Мій сусід навпроти Олівер.
-Нічогенький-усхмильнулася підморгуючи Аврора.
-Знайдемо кращого-крізь сміх з'язвила Шарлота.
Успішно проігнорувавши їхні розмови про Олівера я виграла час щоб вмитися і привести себе в норму.
-Так чому ви прийшли так рано?
-Ми багато думали про твою вчорашню історію, тобі справді важко тому ми вирішили помогти хоч в чомусь...-почала говорити біловолоса.
-Ну як «ми»...Аврора вирішили, Аврора думала...-закотивши очі пробормотіла Шарлота-А мене то й ніхто не питався...
-Помогти?-тепер ігнорувати сарказм рижої подружки входить в звичку.
-Підтримаємо тебе і допоможемо розібати старі речі...-спокійно надпиваючи каву промовила Аврора.
-Як тобі ідея?
-Нуу, я так розумію вибору в мене немає, тоді включаю музику іііі починаємо...-десь в середині я відчула тепло, я змогла завести нові знайомства, подружитися і отримати підтримку. Хоч дівчата ще нічого не зробили але я вже хотіла дякувати їм, не знаю коли б наважилася розібрати ці коробки сама.

На годиннику стрілки опустилися вниз. Десь біля 5 ми закінчили, за цей час випили дві пляшки шампанського та замовили піцу. Подруги вмостилися на диван коли майже вся робота була зроблена, а я піднесла блище вже останню коробку, яку я впринципі не хотіла розкладати. Це були речі які я починаючи з середньої школи складало в Університет. Нічого корисного але водночас все важливе. Напевне в кожного є така шкатулка де лежить улюблене фото, браслет який з кращою подругою зробили в 4 класі, листівка від хлопця що подобався та інші речі що так і навіюють сум за моментами що ти не цінував в той час але які навічно залишуться в пам'яті.
Для мене дуже складно тому що половину речей що я туди склала я просто могла не пам'ятати від цього було боляче...хоча можливо було страшно що з ними прийде і те що я намагалася забути...

-Це хто?-витягла фото Аврора.
-Це моя сестра, ми зовсім не схожі, мабуть я більше в тата а вона у маму а ось характером навпаки.
-Це тві йтелефон??Рожевий??Ммм гламурррр...-Шарлота витягла мій перший смартфот з коробки-Робочий???Там можуть бути твої «круті» фото з середньої школи за які соромно?-дівчина відразу намагалася включити його.
-Це всі твої книги?-поцікавилася блондинка.
-Тааак, люблю фентезі, легенди, містику...

Все було не так жахливо, із підтримкою дівчат я переглянула більшу половину коробки. Аврора переглядала книги що я привезла а Шарлота все намагалася включити телефон.
-Дддівчаатта...-якось дивно протягнула рудоволоса-Йдіть сюди, гляньте.
-Тобі все ж вдолося його включити-я з посмішкою промовила яка відразу зникла, коли глянула на екран.

На дисплеї висвітлилася картинка де сиділа я. Червоні заплакані очі, довге волосся зібране в хаотичний хвіст, бліде, худе обличчя...
-Це що?-здивовано запитала Аврора?
-Не..Не знаю...-я не пригадувала коли так виглядала...Це правда я...
-Включати?-запитала Шарлотта перед тим як почати відео. Лише коротко кивнула.

Враження було що ніби це інша людина, сестра близнюк...Шум, було чути крик мами і тата, стук в двері. Говорили і інші люди, не знайомі мені, такий удар наче намагаються вибити двері. І я...говорила шепотом ніби боялася що мене почують. Сиділа між шафою та своїм ліжком під яким якраз лежала ця коробка спогадів...
Проте те що я говорила на відео ввело в шок усіх присутніх.
«Лая....Лая...Я не знаю, не знаю чи відео збережеться, чи вони його не видалять» удари в двері і крик  не припинявся, а «я» з відео плакала все сильніше.
Під час перегляду я наче перестала дихати а серце пропускало через удар...

Вперше за дуже довгий час, опублікувала главу. Скажіть чи захоплює і чи продовжувати, зараз якраз є трішки вільного часу❤️💋