Місячна принцеса

7 Розділ. Перша розмова з місяцем та зцілення Міли.

Я не зрозуміла, як це сталося, але вона прокинулася. Одразу після того, як я доторкнулася до її руки. Я вибігла на коридор, щоб повідомити про це лікаря.
-Що сталося? -  запитав у мене Джордж, як тільки я вийшла з палати.
-Вона прокинулася!
-Що? – запитала мати Міли та Джорджа, яка стояла за ним.
-Так, я доторкнулася до її руки і вона одразу ж прокинулася!
-Ти… ти розумієш, що ти зробила? – запитав у мене Джордж.
-Так, твоє прохання!
-Ти врятувала її, нам сказали, що вона в важкому стані і надії мало, але ти це зробила!!
-Я не могла відмовити в проханні тобі.
-Дякую! – до мене підійшла їхня мати та обійняла мене.
Їхню матір звуть Аліса,

вона дуже добра та гарна жінка, як і моя мама, до речі вони подруги.
-Немає за що! – відповіла я та обійняла її у відповідь.
Лікар вийшовши з палати повідомив, що їй набагато краще, ніж було пару годин тому.
Джордж та його мама нічого про мене не сказали, адже знали, що це секрет.
Я пробула в лікарні з ними ще 2 години.
Після цього я вирішила піти додому так, як до школи вже йти не хотілося.
Я попрощалася з усіма й попрямувала.
Я знала, що мама буде розчарована в мені, адже вона не хоче, щоб я це робила. І я її розумію тому, що сама не хочу залишати їх з батьком та повертатися на незнайомий мені Місяць.
Йшла я доволі недовго та прийшла додому о 12 годині.  Я помітила, що мама ще не повернулася. Ну так в неї ж робота. 
Я переодягнулася, після цього зробила собі тости, поївши я пішла в кімнату та почала вчити уроки на завтра. Потім вирішила почитати книгу, яку мені колись подарував Джордж, я її ще навіть не відкривала, адже так я справді не любила читати до цього моменту.
Я читала не довго, адже коли глянула на годинник, то була вже третя дня і розуміла, що скоро прийде мама і будуть запитання чому я не в школі.
І так пройшло пів години, як я почула, як відкрилися вхідні двері. Це була мама. Я вийшла з кімнати до неї, адже розуміла, що розказати їй все варто.
-Привіт мам! – сказала я їй і побачила її здивовані очі, вона не очікувала мене побачити так рано вдома.
-Привіт, а чому ти так рано сьогодні?
-Та уроки скорочені були, сама не знаю чому…
-Зрозуміло! – сказала мама з якоюсь підозрілістю.
І тут до неї задзвонив телефон.
-Доброго дня, що пробачте? Як, ні такого бути не могло! Добре, я передам ваші слова! До побачення.
-Щось сталося? – запитала я у мами.
-Так, ти мені збрехала! Ти ж з Джорджем вийшла з першого уроку і не повернулася?! До цього всього ще й допомогла його сестрі! Маєш совість? Ти ж казала, що ти не будеш цього робити!
-Мамо, чому ти на мене кричиш? Я просто хотіла допомогти їй, я тобі нічого не обіцяла!
-Як ти можеш бути такою безвідповідальною?
-В чому?
-Ти хочеш повернутися на Місяць? Скажи мені правду?
У відповідь я просто промовчала, адже не знала, що відповісти.
-Я так і знала… Що ж, можеш йти допомагати всім і навіть не повертатися додому!
-Ти мене виганяєш?
-Ти сама це зробила!
Я стояла в повному шоці від маминих слів! Але просто пішла в свою кімнату, я довго думала варто чи ні вибачитися перед мамою, але з одного боку за що?
Я не розуміла, як мені вчинити, зрештою вирішила просто вийти прогулятися і перший раз в житті я хотіла це зробити сама.
Я ніколи не любила гуляти сама, але сьогодні надто багато всього сталося.
Я вийшла на вулицю і побачила, що там зовсім не було людей. Листя пожовтіло та починало опадати, адже був кінець жовтня. Я розуміла, що ця осінь дуже важка для мене: я втратила Роуз, дізналася, що я Місячна принцеса, вже не раз сварилася з мамою, посварилася з Мілою та врятувала життя їй, дізналася, що місіс Олівія є Сонячна принцеса, перший раз за всі роки коли я навчаюся в школі прогуляла цілий день.
Ця осінь не є особливою, але ця осінь допомогла мені зрозуміти хто я, яке моє призначення та для чого існую.
Дуже часто я задавалася питаннями хто я та, що я маю робити в цьому світі і знайшла на ці питання відповіді, але хіба вони мені допоможуть, якщо в голові каша, всі думки змішалися, так важко вирішити, як вчинити. І тепер після сварки з Роуз та мамою, я залишилася одна. Так в мене є тато, але він також, як мама не захоче, щоб я виконувала свою місію, тому я тепер точно одна.
Я довго гуляла та нарешті вирішила повернутися додому, на годиннику була 6 вечора, а телефон сідав.
На дворі дуже швидко почало темніти, тому я намагалася йти швидше, але побачила над головою яскравий місяць, здається, що такого ще не бачив ніхто в світі. Він був дуже яскравий та гарний. 
І тут я вирішила чомусь заговорити до нього.
-Місяць підкажи, як мені бути, я заплуталась в собі, в своїх думках та рішеннях, що мені робити?
І тут я чую голос:
-Не хвилюйся, ти сильна, зможеш все, тільки не здавайся! Вір в свої сили та в себе! Люби свою сім’ю та не відрікайся від того, що тобі дано!
Коли я оглянулася, то не побачила нікого навколо себе, як невже місяць до мене говорив? Дивно все це якось.