Місячна принцеса

6 Розділ. Перша місія.

- Чудово.
Міла вийшла з мого будинку разом з Джорджем.
А до мене підійшла мама.
- Доню, чому ти так?
- Чому мамо? Чому? Тобі розповісти? Чи ти мені сама розкажеш?
- Про що ти?
- Ти справді не розумієш? Я ж прекрасно знаю, що ти приховувала від мене всі ці роки! Я є Місес!
- Що? Як ти про це дізналася?
- То це виходить правда?
- Що?
- Я здогадалася! Ти ж сама казала, що я в тебе розумна дівчинка.
- Доню, просто я не хотіла тебе втрачати!
- Що? Яке втрачати? Мамо чому мені всі навколо тільки брешуть? Чому я не заслуговую на правду?
- Чому ж не заслуговуєш, просто, ти не розумієш всього!
- Чого? Тепер ти можеш мені пояснити?
- Так, можу! Наскільки швидко, Місес дізнаються про їхнє призначення, тим швидше вони потрапляють додому.
- Але ж чому?
- Тому, що коли вони дізнаються хто вони, то одразу ж починають виконувати свої місії! Ти напевно вже теж дізналася про свою місію?
- Так...
- І що ж це?
- А ти, що не знаєш?
- Ні, я не багато знаю про Місес.
- Зцілення людей!
- Це хороша місія, але...
- Але, що?
- Нічого.
- Розкажи мені, як я у вас з'явилася? Ти ж мене не народжувала правда?
- Так. Коли мені було 20 років, тобто тринадцять років тому назад, я вже була одружена з твоїм батьком, одного разу я, як завжди вийшла в сад, щоб помилуватися заходом сонця, але замість нього я побачила дивне місячне затемнення, яке ніби освічувало весь світ своїм світлом. Я заплющила очі так, як не могла дивитися. Коли я їх розплющила, то побачила дитя, яке лежало навпроти мене на траві, я покликала твого тата і тоді почула голос.
- Ти пам'ятаєш, що він тобі говорив?
- Так, він сказав: « Це місячна принцеса, яка повинна виконати свою місію в назначений час та повернутися додому, тобто на місяць, нехай не відрікається від того, що їй дано! »
- І ти стільки років мовчала про це?
- Вибач, що не я тобі про це розповіла!
- Мені потрібно подумати про все, якщо, що я в своїй кімнаті!
- Добре!
Після цих слів я пішла до себе в кімнату, я думала про все те, що сталося зі мною дві години. А потім не помітила, як заснула. Знову проспала 13 годин. Мені знову снився сон про те, що я падаю у прірву. Це все так дивно.
Прокинувшись я пішла в душ, одяглася і потім взявши рюкзак пішла на кухню.
- Доброго ранку!
- Доброго ранку мам!
- Мама? Я думала ти не будеш мене так називати після того, як дізналася.
- Ну ти, що? Ти моя мама і завжди нею залишишся! А батько мій тато і назавжди ним залишиться! Ви мої батьки, яка б правда не була!
- Я пишаюся тим, що ти моя донька!
- А я тим, що маю таких батьків, а до речі де тато?
- Ти ж знаєш, як завжди раніше всіх нас прокинувся, бо в нього робота!
- А ну так! Добре мам, я їм та йду в школу.
- Добре, смачного!
- Дякую.
Поївши, я попрямувала в школу. Прийшовши я помітила те, що Джорджа та Роуз не було.
Мене це здивувало. Я вирішила запитати, що сталося?
- Софі привіт, де Роуз?
- Тебе це хвилює?
- Так, бо Джорджа теж немає!
- Його немає тому, що його сестра потрапила в аварію!
- Що... що? Міла?
- Так!
- Це неможливо!
- Як бачиш можливо, а Роуз поїхала до його сестри з ним.
- Тепер все зрозуміло!
Я одразу ж вирішила набрати Джорджа, але він не відповідав.
Я пішла в клас, адже в нас мала бути історія. Пів уроку пройшло, а Джордж все так не передзвонював. І тут в двері вривається:
- Джордж? - різко запитала я.
- Джордж, що ти собі дозволяєш?
- Вибачте, але мені терміново потрібна Моллі.
- Можеш йти, але ненадовго!
- Добре, - я вийшла і тут Джордж одразу ж говорить, - Моллі, ти повинна врятувати її!
- Мілу?
- Я бачу тобі вже все розповіли?
- Так, Софі.
- Так ти повинна врятувати Мілу!
- Чому?
- Так у вас вчора було непорозуміння, але все ж врятуй її!
- Добре, але я не знаю, як?
- В тебе ж дар зцілення, отже ти це можеш зробити!
- Добре, а, що в неї, щось серйозне?
- Багато травм, вона їхала в таксі з клубу де вона вчора з подругами була і потрапила в аварію.
- Добре ходімо до неї.
Ми приїхали в лікарню і я одразу ж зайшла в її палату, пустили лише мене. Я підійшла до неї, вона не дихала сама, а за допомогою спеціального апарату, я заговорила до неї:
- Міла, я знаю, що ти можливо мене не чуєш, але вибач за вчорашнє, я не знаю, що на мене найшло, одужуй! Я пам'ятаю, як ми класно в чотирьох гуляли і будемо ще обов'язково. Ти головне одужуй! - після цього я доторкнулася до її руки і тут... вона прокинулася!