Місячна принцеса

10 Розділ. Щось не так з Софі.

- Дай вгадаю, ти сказала їй, що подумаєш!
- Так, адже кожен заслуговує на шанс!
- Так, але вона зрадила тебе 2 рази!
- Джордж я не хочу про це говорити!
- Добре.
Після цих слів Джорджа ми слухали вчительку.
Посередині уроку до Роуз задзвенів телефон і вона вийшла.
До кінця уроку вона не заходила до класу.
Я почала чомусь хвилюватися.
Ось вже продзвенів дзвінок і ми всі вийшли з класу, коли я вийшла до мене одразу ж прибігла Роуз:
- Що сталося?
- Мої батьки... вони.. потрапили в автокатастрофу....
- Що?!
- Моллі... прошу тебе будь ласка допоможи їм... я знаю ти це можеш... будь ласка...
- Я... я... не можу...
- Що? - запитала мене Роуз з повними очима сліз та відчаю.
Після цих слів я пішла в туалет, щоб зателефонувати до мами, адже мені потрібна була порада. Коли я йшла, то не розуміла, що я зробила, чому я їй відказала!
Прийшовши, я одразу ж набрала маму:
- Алло, привіт мам, мені потрібна твоя порада!
- Привіт доню, говори, що сталося?
Я розказала їй все і після цього не очікувала почути мамину відповідь:
- Щоб там не сталося раніше, допоможи її батькам і забудь всі образи. Будь собою, а я ж знаю, що ти не така!
- Дякую мам, я так і вчиню. Ти дозволяєш поїхати з Роуз в лікарню?
- Так, я передам вчительці, що тебе не буде.
- Дякую!
Після цієї розмови я зрозуміла, що я справді повинна вчинити так, як казала мама, адже я справді не така.
Я вибігла та одразу ж побігла шукати Роуз.
Коли бігла то побачила Софі, я подумала, що вона знає де вона:
- Софі, ти знаєш де Роуз?
- Вона тільки, що побігла до виходу, в неї там щось з батьками сталося.
- Добре, дякую.
Після цих слів я теж туди побігла.
Коли вибігла то побачила, що Роуз вже сідає в таксі, я підбігла до нього:
- Стій, я з тобою.
- Що, але ж...
- Поїхали! - сказала я і ми рушили.
Досить швидко ми доїхали до лікарні. Ми підійшли до лікаря.
- Вибачте, ви не знаєте, де знаходиться жінка та чоловік, які потрапили в аварію сьогодні?
- А ви їхня донька? - запитав він в мене.
- Вона їхня донька! - сказала я і проказала на Роуз.
- Добре ходімо! - сказав нам лікар і ми пішли за ним.
- А до них можна буде увійти? - запитала я у лікаря.
- Звичайно ж ні, вони в важкому стані.
- Але, якщо дуже потрібно? - знову запитала я.
- В жодному випадку! - відповів мені лікар.
- Але я Місячна принцеса, тому можу їм допомогти! - різко промовила я і тут лікар зупинився та обернувся до нас.
- Юна леді, ви точно говорите правду?
- Так, правда.
- Добре. Ви можете увійти, але тільки ви.
- Добре.
Я увійшла і я помітила, що вони були під'єднані до спеціальних апаратів, так, як не могли дихати самі.
Я підійшла до мами Роуз та доторкнулася до її руки, потім підійшла до її тата і теж торкнулася його руки і тут вони обидва прокидаються!
І в палату заходить лікар, на його обличчі був шок. Він думав, що я його обманюю, але я говорила правду і він у цьому переконався.
- Ви молодець, але, як вам це вдалося? - запитав він у мене.
- Я вам говорила правду!
Після цього я зателефонувала мамі та розказала те, що я врятувала її батьків і мама сказала, що ще більше пишається мною.
Я теж пишалася собою, тому, що я змогла пробачити їй все і передолати свою гордість.
Я попрощалася з Роуз та сказала їй те, що тепер ми знову подруги і вона зраділа цьому.
Після цього випадку минуло 2 тижні.
Ми гуляли в трьох, адже Міла вже поїхала, в неї навчання.
А я раділа, адже завтра в мене день народження, якого я так довго чекала.
Ми здружилися ще більше і забули старі образи.
Ми про все забули. А батьки Роуз йшли на поправку.
Ось вже 29 листопада і мій день народження. З самого ранку мене вітали батьки, а потім Роуз і Джордж. Також дзвонила Міла та писали багато друзів, навіть ті з якими я рідко спілкуюся.
Я була рада цьому дню.
Коли я прийшла до школи то мене зустріла Софі, яка теж мене привітала, що було дуже дивним:
- Привіт!
- Привіт Софі.
- Вітаю з днем народження, всього тобі самого найкращого!
- Дякую!
- Сподіваюся, що ми будемо спілкуватися!
- Що вибач?
- Ну знову будемо подругами, як раніше пам'ятаєш?
- Я не знаю, що тобі відповісти!
- Я розумію, а тому напишеш коли будеш знати точну відповідь на моє запитання!
- Добре, вибач мені потрібно йти.
Після цього я стояла трішки в шоці, адже Софі і хоче зі мною дружити - це щось дивне.